померлого внесли в кімнату штейгерів, де цілий рік жарко топилася піч. Відсунувши в кут відра з гарячою водою, приготовані для миття ніг, розіслали на кам’яних плитах підлоги два тюфяки і на один тюфяк поклали небіжчика, а на інший — Жанлена. У кімнату впустили тільки Мае і Етьєна. За дверима тіснилися відкат-чнци, вуглекопи, хлопчаки, що втекли з усіх боків. Розмовляли впівголоса.
Кинувши погляд на Берлока, доктор відразу сказав:
— Померти… Можете обмити його.
Два сторожа розділи небіжчика, потім вимили губкою труп, чорний від вугільного пилу, що змішалася з трудовим потом.
— Головд не зачеплена, — сказав доктор, стоячи на колінах у тюфяка Жанлена.— І груди теж… Аа! Нога… Ноги покалічило.
Він сам розділ хлопчика, розв’язав ковпак, зняв куртку, стягнув штани і сорочку. Оголилося жалюгідне маленьке тіло, худе, як у комахи; воно було забруднене чорним пилом, жовтою глиною, поцятковане плямами крові. Нічого не можна було розгледіти, довелося вимити і його. Він ніби все худнув під мокрою губкою, все ребра було видно. Шкода було дивитися на це бліде, прозоре істота, в якому позначилося виродження багатьох поколінь, що жили в злиднях, на цього чахлого хлопчика, на понівеченого болем заморыша, полураздавленного обвалом. Коли його відмили, на сідницях проступили два червоних плями, чітко виділялися на білій шкірі.
Нарешті він прокинувся і жалібно застогнав. В ногах у сина, безсило опустивши руки, стояв Мае і пильно дивився на нього; з очей його котилися великі сльози.
— Ну? Ти хто? Батько? — запитав лікар, піднімаючи голо-ву.- Нема чого плакати, ти ж бачиш — він живий… краще по-могі-но мені.
Лікар встановив, що є два простих переломи. Однак права нога викликала у нього занепокоєння: ве-роятно, доведеться її відняти.
Нарешті з’явилися в супроводі Рішома інженер Негрель і Дансар, яких повідомили про подію. Негрель вибухнув гнівом: у всьому винне прокляте кріплення! Адже він сто разів говорив, що всіх передавить!
А ці дурні ще загрожують оголосити страйк, якщо їх
Книга Жерміналь стор.173
