Пан Енбо почав було розповідати йому про становище, що створилося, але тут лакей відчинив двері в їдальню. Директор, перервавши свою промову, запросив Денелена:
— Поснідайте з нами. За столом продовжимо розмову.
— Будь ласка, як вам завгодно, — відповів доведений, настільки зайнятий своїми думками, що прийняв запрошення без всяких церемоній.
Але негайно ж він схаменувся і, повернувшись до пані Енбо, почав вибачатися за свою-неввічливість. Втім, господиня прийняла його з чарівною привітністю. Наказавши поставити сьомий прилад, вона розсадила гостей: по одну сторону від господаря будинку посадила пані Грегуар, в іншу-Сесіль-по праву руку від себе-г-на Гре-гуара, по ліву-Денелена; Поля Негреля — між Сесіль і її батьком,. Коли приступили до закусок, вона сказала з посмішкою:
— Прошу вибачити мене,— я хотіла пригостити вас устрицями… По понеділках, як Ви знаєте, в марші-не можна дістати свіжих устриць — їх привозять з Оетен — ДО-і я веліла запрягти коня, щоб кварка з’їздила за ними… Але вона злякалася: а раптом її закидають камінням!
пролунав дружний вибух сміху. Всі знайшли, що історія презабавная.
— Тихіше, тихіше! — зніяковіло сказав поглядаючи на вікна, з яких видно була дорога.— Їм зовсім не потрібно знати, що ми сьогодні приймаємо гостей.
— Ну, вже цієї смачної ковбаси вони, у всякому разі, не отримають,— заявив г-н Грегуар.
Все знову засміялися, але вже не так голосно. Кожен відчував себе дуже затишно в цій їдальні з фламандськими гобеленами на стінах, з дубовими старовинними ларями; за стеклами буфетів блищало Срібне начиння; зі стелі звисала велика лампа, і в округлих полірованих стінках її мідного резервуара, як у дзеркалі, відбивалися пальма і довжини листя «дружного сімейства», зеленіли у великих майолікових горщиках, За вікном стояв грудневий день, дув різкий північний вітер, ні найменшого його подиху не прожинало в кімнату,— тут було тепло-, як в оранжереї, в повітрі розливався тонкий аромат ананаса, розрізаного на скибочки і поданого в кришталевої чаші.
Книга Жерміналь стор.184
