— А що, якщо задернути завіси на вікнах? — запитав Негрель, якому хотілося, потіхи заради, налякати Грегуарів.
Покоївка, яка допомагала лакея подавати на стіл, вирішила, що це наказ, і опустила завіси на одному вікні. Тоді почалися нескінченні жарти: чарку, стакан, видку опускали на стоячи з найбільшою обережністю; кожна страва захоплено вітали, ніби воно випадково уціліло від грабежу в захопленому місті; але за цією награною веселістю таївся глухий страх, і він прослизав у мимовільних поглядах, які співтрапезники кидали на дорогу, немов полчища голодних стежили звідти за бенкетом.
Після омлету з трюфелями подали річкових форелей. Розмова зайшла про промислову кризу. За півтора року справи так погіршилися
— Це було неминуче,—сказав Дешеден.- Процвітання, що спостерігалося за останні роки, мало привести нас до цього… Згадайте, які величезні капітали заморожені-капітали, вкладені в залізниці, в будівництво портів, каналів. А скільки грошей поглинають безрозсудні спекуляції! Та візьміть, при-міру, хоч наш департамент: у нас набудували стільки цукрових заводів, немов з наших бурякових полів можна збирати три врожаї… Нічого сказати, дожили! Нині діне не дістацеш, треба чекати, коли вийдуть прибутки на витрачені мільйони, а звідси-Вбивча відсутність збуту і повний застій у дідах.
Пан Енбо оскаржував цю теорію, але визнавав, що роки благоденства розпустили робітника.
— Подумайте тільки! — вигукнув він.- На наших шахтах ці молодці заробляли до шести франків в день, — вдвічі більше, ніж вони заробляють в даний час! І тоді вони жили добре, звикли розкошувати. Тепер їм, зрозуміло, важко перейти до колишньої стриманості.
— Пане Грегуар, — перервала його пані Енбо, — з’їжте ще шматочок форелі… Дуже ніжна риба, правда?
Директор продовжував:
—    Проте… скажіть на милість, хіба це наша вина? Ми самі жорстоко постраждали… Заводи закриваються один за
іншим і нам тепер неймовірно важко сбивдти запаси вугілля. Оскільки попит на вугілля все зменшується, ми просто змушені знижувати собівартість… А робітники не бажають цього зрозуміти.
Настало мовчання. Лакей обносив всіх смаженими куріпками, а Покоївка наливала гостям шамбертен.

Книга Жерміналь стор.185

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code