у приклад жалюгідні получки робітників за останній час, – сім’я сльозами обливалася, коли батьки приносили додому цей знущально малий заробіток, який ще примудряються обкорнать штрафами і вирахуваннями за вимушені простої. Та невже так-таки і вирішили погубити людей?
– І ось, Пане директоре, – сказав він на закінчення, – ми прийшли вам заявити: подихати так подихати, а коли подихати, так не для чого надриватися… По крайності, хоч не мучитися на роботі… Ми пішли з шахт і не спустимося туди, поки Компанія не прийме наші умови. Компанія бажає знизити розцінку за вагонетку і платити за кріплення окремо. А ми хочемо, щоб платили, як раніше, – за те й інше разом, і вимагаємо ще надбавки в п’ять сантимів з вагонетки. А тепер самі дивіться, чи поважаєте ви справедливість і працю.
Почулися слова вуглекопів:
—    Вірно… Правильно він сказав. Ми всі так думаємо… Ми тільки вимагаємо, щоб по справедливості…
Інші мовчали, але і без слів, кивками схвалювали ви-ставлені вимоги. Ніхто тепер уже не помічав розкішної обстановки директорської вітальні, позолоти, вишивок, парчі, якихось незрозумілих старовинних речей; ніхто не відчував під ногами м’якого килима, який вуглекопи прим’яли своїми важкими черевиками.
– Дайте ж мені відповісти, – розсердившись, закричав нарешті пан Енбо.- Перш за все це неправда, що ком-панія вигадує по два сантима на вагонетці. Давайте подивимося розрахунки.
Послідувала безладна суперечка. Бажаючи внести розкол до лав делегації, директор звернувся за підтримкою до П’єрону, але той ухилився, забормотав щось невиразне. Зате Лівак надумав показати себе главою рішучих, але все тільки плутав, стверджував те, чого не знав.
В обтягнутій штофними шпалерами кімнаті, де вже стало жарко, як в оранжереї, піднявся гучний гул голосів.
— Якщо ви будете говорити все разом, нам не столко-тися! — вигукнув пан Энбо.
До нього повернулося самовладання, чемна непохитність, позбавлена злісної уїдливості, як це і подо- ет управителю, який отримав наказ від господарів і має намір змусити підлеглих виконати його. З перших же своїх слів він не зводив погляду з Етьєна і всіляко намагався втягнути його в обговорення, але Етьєн наполегливо

Книга Жерміналь стор.196

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code