він навіть і не знає, як вийшло, що його полюбили в селищі, що він придбав довіру вуглекопів та вплив, яким користується зараз. Він обурювався: як можуть його звинувачувати в тому, що він з честолюбства штовхає товаришів у сутичку? Він бив себе в груди, заявляючи про свої братні почуття до робітників.
Раптом він зупинився перед Суваріним і крикнув:
— Послухай, якби я знав, що через мене проллється хоч крапля крові мого друга, я б негайно втік в Америку.
— О-о, кров! — пробурмотів він.— Що ж тут такого? Землю потрібно поливати кров’ю.
Заспокоївшись, Етьєн взяв стілець і, сівши проти Суварі — на, спершись на стіл. Це світле обличчя з мрійливими очима, раптом блискучими іноді дикою енергією, турбувало його, надавало якесь дивне дію.
Хоча Суворін не додав ні слова, Етьєна підкорювало, заворожувало саме мовчання товариша.
— Постривай,— сказав він,— а що б ти зробив на моєму місці? Хіба я не правий, що хочу ^діяти? Саме промінь-шиї для нас вступити в ТОВАРИСТВО. Правда?
Суварін повільно випустив цівку диму і відповів коханим своїм словом:
— Дурниці! Але поки що і це добре… До того ж скоро в Інтернаціоналі піде по-іншому… Хтось уже Зайнявся цим.
— Хто?
— Він!
Суварин вимовив це упівголоса з фантастичною вірою і кинув при цьому погляд на схід. Він говорив про свого наставника-Бакуніна-руйнівника.
— Тільки він один може вдарити дубиною,-продол— жал він, — а всі твої вчені з їх еволюцією просто труси.
Не, пройде і трьох років, і під його керівництвом інтерна-ціонал напевно розгромить старий світ…
Етьєн весь звернувся в слух. Він горів бажанням все знати, зрозуміти цей культ руйнування, про який, однак,
Суварин лише зрідка кидав скупі і темні слова, немов зберігав про себе таємниці цього вчення.
— Та нарешті поясни ж мені… Яка у вас мета?
— Все зруйнувати… Не буде більше націй, Не буде урядів, не буде власності, не буде богів і ре-лігій.
Книга Жерміналь стор.218
