в біді; якщо знадобиться, він готовий був ласкаво обійтися з нею.
— І я піду пошукаю,— сказала мати.— Не помирати ж…
Вона вийшла слідом за Етьєном, голосно стукнувши дверима. Решта сиділи безмовно, нерухомо, при тьмяному світлі огарка, який запалила Альзіра.
На вулиці мати на секунду зупинилася в нерішучості, потім попрямувала до Лівакам.
— Слухай-но, я тобі недавно дала коровай хліба в борг. Можеш ти мені віддати зараз?
І тут же вона зупинилася: картина, що постала перед її очима, була безвідрадна, — тут ще більше відчувалася злидні, ніж в її будинку.
Дружина Лівака сиділа, не зводячи погляду з погаслого вогнища, а сам Лівак, якого пригостив вином приятель з гвоздильного заводу, відразу сп’янів, випивши на порожній шлунок, і тепер спав за столом, схиливши голову на руки. Бутлу сидів, притулившись до стіни, і машинально потирав собі плечі; на його добродушному глуповатом обличчі застиг здивований вираз: ось проїли всі його заощадження, тепер йому доводиться голодувати,— як же це так?
— Хліб? Ох, мила ти моя! — заговорила дружина Левака.- А я-то хотіла було попросити у тебе ще один коровай.
Потім, почувши бол^ненний стогін п’яного чоловіка, тицьнула його обличчям в стіл.
— Мовчи, свиня! Що, нутро пече? Так тобі і треба! Не лив би на даровщинку, а краще б попросив у приятеля двадцять су в борг!

Книга Жерміналь стор.235

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code