зірав їх обох, довів їх до рабської покірності, розповідав їм всякі небилиці, запевнив їх, що у нього є кохана-прекрасна принцеса, якої вони негідні здатися. І справді, за останні дні траплялося, що він раптом зникав на розі вулиці, на повороті стежки або ще де-небудь з грізним виглядом наказавши їм негайно повертатися в селище. Попередньо він завжди відбирав у них накрадене.
Так було і того вечора.
— Дай сюди! — сказав він, вирвавши тріску з рук Вебера, коли всі троє зупинилися на повороті дороги, поблизу Рекильяра.
Бебер запротестував:
— А мені? Я теж хочу риби. Адже це я її стягнув.
– Ще що? Захочу дам, а не захочу — отримаєш фігу. Нині ні за що не дам. Завтра так і бути… якщо залишиться.
І, штовхнувши Лідію, поставив їх в ряд, як солдат на дивлюся. Потім обійшов їх і ззаду віддав наказ:
— Стійте п’ять хвилин. Обертатися не смійте… А якщо обернетеся — кришка! – вас зжеруть звірі… Через п’ять хвилин марш додому, та щоб Бебер дорогий не смів лізти до Лідії, а то я все дізнаюся і завтра здую обох.
І раптом він зник, розтанув у сутінку-зовсім не чути було кроків його босих ніг. Два раба довго стояли, не ворушачись, не озираючись, а то повернешся, і невидимий Жанлен дасть ляпаса. Вони шалено боялися його, і цей страх поступово поєднав їх взаємним почуттям глибокого співчуття. Бебер завжди мріяв про Лідію. От би схопити її в обійми і міцно притиснути до себе, як це роблять дорослі хлопці і дівчата. Хотіла цього і Лідія,– вона відчувала, що стала б зовсім іншою, якщо б з нею поводилися чемно й лагідно. Але ні Бебер, Ні вона не сміли не послухатися Жанлена. І коли нарешті обидва рушили до селища, вони не насмілилися поцілуватися, хоча було зовсім темно; вони поважно йшли поряд, сповнені ніжності і відчаю, глибоко впевнені, що варто їм лише торкнутися один одного, як ззаду простягнеться рука і отаман надає їм стусанів.
У цей самий час Етьєн стояв біля двору Рекільярської шахти. Напередодні Мукетта упросила його прийти ще раз, і він прийшов, так як, не бажаючи собі в тому зізнатися, живив тепер деяку симпатію до цієї дівчини,

Книга Жерміналь стор.243

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code