вогник сірника, і Етьєн остовпів, побачивши Жанлена: хлопчисько запалив свічку і зник, як ніби провалився крізь землю. Етьєна взяла цікавість, він підійшов до отвору стовбура; Жанлен зник,— тільки на другому майданчику мерехтів слабке світло. Повагавшись було, Етьєн пішов за ним: вхопився за коріння, стрибнув униз, і йому здалося, що він зараз пролетить все п’ятсот вісімдесят чотири метри глибини Рекильярекой шахти,—і раптом відчув під ногами майданчик. Він став потихеньку спускатися. Повинно бути, Жанлен нічого не чув — Етьєн весь час бачив внизу, під собою, мерехтливий вогник і величезну, яка промайнула на стінці ствола потворну тінь маленького каліки, ковылявшего на кривих ногах. Жанлен стрибав зі спритністю мавпи, витягався всім тілом униз, коли не вистачало сходинок, чіплявся за вцілілі поперечини руками, ногами, навіть підборіддям. Сходи, завдовжки в сім метрів, слідували одна за одною, одні быш ще міцні, а деякі хиталися, тріщали,— здавалося, ось-ось впадуть; одна за одною йшли вузькі майданчики з позеленілими, гнилими і такими порохнявими настилами, що нога потопала в них, як у моху; а чим нижче ми спускалися, тим більш задушливим ставав розжарене повітря, тягнув з вентиляційної камери; на щастя, під час страйку топилася піч слабо, а коли йшли роботи, вона пожирала з п’яти тонн вугілля на день; тоді неможливо було б спуститися сюди, не обпаливши собі волосся.
— Ах ти жабеня поганий! – задихаючись, сварився Етьєн.— Та куди це він лізе?..
Два рази він мало не зірвався — ноги ковзали на мокрих сходинках, якби хоч свічка була, а то він похвилинно забився, спускаючись в темряві слідом за слабким вогником, все тікав вдалину. Напевно вже здолали двадцять сходів, а спуск все ще не скінчився. Етьєн став вважати: двадцять одна, двадцять дві, двадцять три, але довелося спускатися ще нижче, ще нижче. Голову йому так і палило, як ніби він потрапив в розпечену піч. Нарешті дісталися до рудникового двору, і Етьєн побачив, що Окюнек миготить в квершлагу. Здолали тридцять сходів,— значить, спустилися на двісті десять метрів або близько того.
«Довго він ще буде мене мучити? – думав Етьєн.- Напевно, в стайні влаштував собі нору”.

Книга Жерміналь стор.245

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code