всі беззаконня — пам’ятник багатовікового мертвого минулого. І, кажучи це, він робив один і той же жест: змахував однією рукою, немов під корінь зрізав достиглі жнива, і негайно іншою рукою будував прийдешнє, споруджував храм Істини і справедливості, який виникає на зорі двадцятого століття. У його напруженій внутрішній роботі розум не брав участі-залишилася лише нав’язлива ідея фанатика. Всі перешкоди чутливості і здорового глузду були відкинуті; здавалося, нічого немає легше, як здійснити повну переробку світу; оратор все передбачав і говорив про це новому суспільстві, немов про машину, яку можна зібрати за дві години; і тут ні вогонь, ні кров не мали ніякого значення.
— Настала наша черга! — кинув він останній клич,— Нам повинні належати і влада і багатство!
У лісовій частіше загриміли і докотилися до нього крики захвату. Місяць заливала тепер яскравим сяйвом усю просіку, чітко змальовуючи море голів, що охопило своїми хвилями навіть густу поросль, темневшую вдалині, між сіруватими стовбурами високих буків. І ця морозна ніч явила картину люті народної: всюди палаючі особи, блискучі очі, розкриті в шаленому крику роти; зголоднілі люди-Чоловіки, жінки, діти – відгукнулися на заклик зробити справедливе насильство, відбити відібране у них добро. Вони не відчували холоду, від полум’яних промов у них все горіло всередині. У благоговійному захопленні як би піднеслися над землею і, подібно першим християнам, сповнені були надії на швидке пришестя царства справедливості. Сенс багатьох фраз залишився для них темним; їм незрозумілі були технічні і абстрактні міркування, але від самої цієї неясною абстрагованості розширювалися межі обіцяної Землі, осяяної сліпучим світлом мрії. Ах,-що чекає їх попереду! Вони стануть господарями, позбудуться страждань, будуть нарешті насолоджуватися життям.
— Правильно, чорт їх дери! Настала наша черга! Смерть експлуататорам!
Жінки були як у маренні; дружина Мае втратила свою звичайну витримку, від голоду у неї паморочилася голова; дружина Лівака волала голосніше за всіх; Горіла стара, схожа на відьму, в нестямі розмахувала кістлявими руками; Філомена раскашлялась, а Мукетта до того запалала, що кричала оратору ніжні слова. Хвилі

Книга Жерміналь стор.259

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code