все вище, вище, нескінченної, все подовжувалася низкою.
Катрін чула, як хлопчисько-відкатник, поднимав пшйся слідом за нею, вважав, скільки пройдено сходів. Тоді і вона почала рахувати. Здолали п’ятнадцять сходів, наближалися до другого рудничного двору. Раптом вона вдарилася головою об ноги Шаваля. Він вилаявся і крикнув: Гей, обережніше! Від одного до іншої ланки весь ланцюг зупинився, завмер. Що там? Що сталося? Кожен раптом знайшов голос, питав, жахався. Особливо хвилювалися Нижні, – то невідоме, що очікувало їх нагорі, нудило їх тим більше, чим вище вони дерлися. Хтось заявив, що треба спускатися: вгорі зламані сходи. Всіх мучив страх-раптом попереду розверзнеться порожнеча; потім з вуст в уста перелетіло інше пояснення: якийсь забійник послизнувся і ледь не впав зі сходів. Ніхто в точності не знав, що сталося; в почався раптом шумі нічого не було чутно. Та як же це? Ночувати тут, чи що? Нарешті, хоча так нічого і не з’ясувалося, люди знову почали підніматися вгору, все так само повільно і важко; знову затопали ноги, затанцювали лампи. Повинно бути, сходи зламані десь вище.
На тридцять других сходах, коли минули рудниковий двір, у Катрін стало зводити судомою руки і ноги. Спочатку вона відчула тільки легке поколювання. Потім ступні і долоні оніміли, не відчували ні заліза, ні дерева. Біль, спочатку тупа, потім гостра, пекуча, скручувала м’язи. Вся завмираючи від жаху, Катрін згадала розповіді старого діда про ті часи, коли не було підйомної машини і клітей і коли десятирічні дівчата виносили в кошиках вугілля з шахти на своїх плечах, піднімаючись по сходах без перил; варто було одній з носильщиц посковзнутися або просто шматку вугілля випасти з кошика, і три-чотири дівчинки падали головою вниз. Судоми ставали нестерпними,— ніколи їй не вибратися звідси.
Кожна зупинка була для Катрін відпочинком. Але всякий раз зверху, з поверхні землі, віяло щось грізне і приголомшувало її. А знизу мчало важке, переривчасте дихання змучених людей; від цього нескінченного підйому у них паморочилося, їх починало каламутити. Катрін задихалася, була як п’яна, одурманена цим мороком, цим карабканьем в тісній норі, дряпала їй плечі

Книга Жерміналь стор.286

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code