квершлаги і штреки? Серце робітника-повставало проти цього, незважаючи на його ворожнечу до господарів. Мае теж вважав несправедливим-звертати гнів на машііут але забійник як і раніше кидав свій клич про відплату, і тоді Етьєн постарався перекричати його
—В Миру! Предатеяи не броеили там роботу!.. У Миру! У Миру!
Рішучим жестом він направив натовп вліво, а Жан — льон, знову зашагав попереду, засурмив у всю мочь. Натовп заколихалася, повернула. ЛПахта Гастон-Марі цього разу була врятована.
Натовп знову рушив, але тепер у бік світу, і відстань в чотири кілометри пройшла, вірніше майже про-бігла, в півгодини. У цій стороні безкрайню рівнину перерізав канал, що тягнувся крижаною стрічкою. Тільки при-брежние оголені дерева, схожі в оболонці інею на гігантські канделябри, порушували одноманітність низовини, расстілавшейся до самога горизонту і там зливалася з небом. Гряда пагорбів приховувала Монсу і Маршьєн— крутому було голе-поді, неосяжна широчінь.
Підійшовши до шахти, страйкарі побачили старого штейгера, що піднявся на містки сортувальної, щоб їх зупинити. Всі добре знали дядечка Кандьє,. найстарішого з штейгерів на шахтах Монсу, благовидого старого з білосніжними сивиною,— він був знаменитістю, бо якимось дивом зберіг до сімдесяти років здоров’я і сили, весь час працюючи у вугільних копальнях.
— Ви навіщо сюди з’явилися, бродяги нещасні? — крикнув він.
Натовп зупинився. Адже перед ними був не господар, а товариш, і повага до цього старого робітникові стримувало їх.
— У шахті у вас працюють,— сказав Етьєн.— Вели всім вийти.
— Так, працюють,— заговорив знову старець Кандье.- Людина сімдесят спустилася, а інші не пішли-вас, поганцев, злякалися!.. Але так і знайте, жоден раніше часу не підніметься з шахти, а не то вам доведеться мати справу зі мною!
Пролунали гнівні вигуки. Чоловіки нетерпляче переминалися з ноги на ногу, жінки рушили вперед. Швидко спустившись з містків, штейгер загородив хвіртку.
Мае вирішив втрутитися:
— Старий, ми в своєму праві. Як же нам домогтися
Книга Жерміналь стор.299
