— Ні! Ніяких угод! — закричала дружина Мае,
І тут якраз повернулися додому Ленора і Анрі. Вони прийшли з порожніми руками. Якийсь пан дав їм два су, по Ленора, постійно ображала братика, смикнула його, і два су впали в сніг. Жанлен став шукати грошики разом з ними, та так і не знайшов.
— А де Жанлен?
— Утік, мама. Сказав, що у нього справи.
Етьєн слухав з болем у серці. Колись мати загрожувала своїм малюкам, що вб’є їх, якщо вони простягнуть руку за подаянням. А нині сама посилає їх побиратися і каже, що всі вуглекопи компанії Монсу-всі десять тисяч людей візьмуть, як немічні бідняки, жебрацьку суму, Клюк і підуть по дорогах у всі кінці нещасного їх краю просити милостиню.
Ще тужливіше стало в цьому мороці. Діти повернулися голодні і просили їсти, дивувалися, чому їм нічого, не дають, хнича, бродили по кімнаті і врешті-решт віддавили ноги вмираючій сестрі; дівчинка тихенько застогнала. Мати поза себе схопила їх навмання в темряві і надавала ляпасів. Діти зплакли голосніше, з криком просили хліба, то мати кинулася на підлогу і, заливаючись сльозами, стиснула в обіймах заплаканих дітей і хвору каліку; вона довго плакала і, вся обмякнув у цю хвилину нервової розрядки, двадцять разів повторювала одну і ту ж фразу, закликаючи смерть:
— Господи, змилуйся, прибери Ти нас усіх! Господи, змилуйся, прибери нас, поклади всьому кінець!
Дід застиг в темному кутку недвижно, мов старе криве дерево, звичне до дощу та вітру; батько все ходив від столу до буфету, не повертаючи голови.
Але от відчинилися двері, — цього разу прийшов доктор Вандергаген.
— Ах, чорт! — вигукнув він.— Хоч би свічку запалили, очі від неї не зіпсуються… Ну-ка, поживніше! Мені ніколи.
Він, за своїм звичаєм, бурчав, так як робота зовсім вимотала його. На щастя, у нього були з собою сірники, Батькові довелося спалити п’ять-шість сірників, чиркаючи їх одну за одною, тримаючи високо, щоб лікар міг оглянути бальну.
Розгорнули ковдру. Альзіра вся тремтіла; тріпотливий слабкий вогник горілої сірники висвітлював її тільце, худеньке, як у пташеня, вмираючого на снігу, таке кволе, що здавалося, воно все складається тільки з горба. І все ж дівчинка посміхалася незбагненною посмішкою вмираючих і,
Книга Жерміналь стор.361
