Коли Етьоп обернувся в непереборній потреби подивитися, покрівля осідала все нижче під величезним тиском кам’яної товщі, що лежала над нею, і сплющувала нерухоме мертве тіло. І ось вона звалилася. Не було вже нічого, крім тяжкої маси земних надр.
Повернувшись в свою злодійську печеру, Жаплен, розбитий втомою, розтягнувся в кутку на сіні і пробурмотів, закриваючи очі:
– Плювати! Малюки почекають! Я сосну годинку.
Етьєн задув свічку-від неї залишився крихітний огарок. Він втомився, так втомився, що все у нього боліло, але спати не міг — в голові проносилися тяжкі думки, кошмарні бачення; у скронях стукало, як ніби в них віддавалися удари молота. Незабаром з усіх думок залишилася одна, жорстоко терзала його, – він все задавався питанням, на який не міг відповісти: чому він не вбив Шаваля, коли той, повалений, був у його владі? І чому цей хлопчик зарізав солдата, не знаючи про нього нічого, навіть його імені? Це перевертало його погляди на революційне насильство: «Треба мати мужність вбити, але треба мати право вбити». Але сам-то він чи не боягуз? Жанлен, зарившись в сіно, раптом захропів зичним хропінням, як п’яний, немов сп’янів від скоєного вбивства. Етьєну було огидно, огидно чути цей хропіння, відчувати, що Жанлен знаходиться поблизу нього. Це було болісно. Раптом він здригнувся, затріпотів від страху. Холодний подих торкнувся його обличчя. Потім почувся легкий шурхіт, ко-ротке ридання, як ніби донесшееся з глибини землі. Перед очима встав образ молоденького солдата, що лежить зі своєю рушницею під обвалилися брилами, і тоді у Етьєна мороз побіг по спині, по шиї, заворушилися на голові волосся. Що це? Як ніби вся шахта наповнилася гулом голосів? Ось безглуздість! Все ж довелося запалити свічку, і тільки побачивши при блідому її світлі, що кругом нікого немає, він заспокоївся.
Минуло ще чверть години, він усе міркував, спрямувавши очі на горів гніт, в душі його йшла все та ж болісна боротьба. Потім гніт затріщав, перекинувся, і все потонуло в мороці. Етьєна знову стала бити тремтіння, йому хотілося боляче вдарити Жанлена, щоб він не хропів так голосно. Сусідство цього хлопчиська стало нестерпним. Етьєн втік, нудячись бажанням вдихнути свіжого повітря, і, квапливо пробираючись по галереях, підіймаючись по сходах, він ніби чув, як чиясь тінь, захекавшись, доганяє його, переслідує по п’ятах.
Опинившись нагорі, серед руїн Рекильярской шахти, він накопец зітхнув на повні груди. Ну, раз він не сміє вбивати, його доля — померти; та думка про смерть, що маячила у нього і раніше, виникла знову, вкоренилася, як остання надія. Померти мужньо, померти за революцію, і все тоді скінчиться. За всі свої вчинки, чи хороші, погані, він розплатиться, і більше ні про що не треба буде думати. Якщо товариші нападуть па тих людей,

Книга Жерміналь стор.380

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code