свій голод, люто вишкребували ложками денце Старої каструлі, в якій напередодні варили капусту; мати, поклавши Естеллу па стіл, стояла, випроставшись на весь зріст, і загрожувала кулаком Катрін:
— А ну повтори, проклята! Повтори, що ти брякнула!
Катрін сказала, що вона хоче знову працювати на Корейській шахті. З кожним днем її все більше мучила думка, що вона не заробляє на хліб і мати лише терпить її в своєму будинку, ніби марне, всім заважає тварина. Якщо б вона не боялася злих витівок Шаваля, то вже з вівторка спустилася б в шахту. Зараз вона повторила, заїкаючись:
– Та що ж робити-то! Адже не можна прожити без роботи. Піду на шахту, так хоч хліб у нас буде…
Мати обірвала її:
— Спробуй тільки! Хто з вас перший піде туди працювати,— удушу! Своїми руками вб’ю!.. Ні, це надто! Батька вбили, а тепер на дітях наживатися будуть, змусять дітей горб гнути! Ні, досить! Нехай краще вас всіх в труну покладуть і на цвинтар знесуть, як батька забрали.
І довгий її безмовність змінилося потоком голосінь, в яких прорвався її гнів. Хороша підмога, нічого сказати! Катрін, дай бог, запрацює тридцять су в день. Ну, додати ще двадцять су-заробіток Жанлена, якщо панове начальники змилостивятся і дадуть цьому бандиту якусь роботу. Всього, значить, п’ятдесят су. А в будинку сім ротів! Малюки тільки і вміють що є. Як галчата, роти роззявляють! У діда, мабуть, в мізках якесь пошкодження зробилося, коли він впав, і тепер він ніби як дурник. А може, дуже засмутився, як побачив, що солдати в товаришів його стріляють.
— Вірно, старий, я кажу? Зовсім вони вас доконали. На вигляд – то ви ще міцний, а тільки нікуди не годитеся.
Безсмертний дивився на неї згаслими очима, не розуміючи її слів. Цілими годинами він сидів тепер, втупившись в одну точку, розуму в нього вистачало лише на те, щоб не плювати на підлогу, а в миску з золою, поставлену «для чистоти» поруч з ним.
— Щодо пенсії старому ще нічого не вирішили,— продовжувала вдова. -Так цавернщка відмовлять через нашу нескореність..» Ні, я ж кажу: тільки горя і чекай від цих лиходіїв.
— Все-таки,— наважилася вставити слово Катрін,—вони ‘обіцяли… В афіші сказано…
— Забирайся ти зі своїми афішами!.. Обіцяли! Знову приманка! Зловлять в пастку і будуть кров з нас висмоктувати. Що

Книга Жерміналь стор.401

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code