Етьєн звернув було убік, щоб позбутися від неї, але натрапив на дружину П’єрона, яка прибігла через садок. Розпусна молодичка раділа смерті своєї матері, бо побоювалася, що за несамовиті випади баби відповідати доведеться її рідним; анітрохи не оплакувала вона і свою пасербицю: дівчина – суща шльондра, добре, що позбулася від неї. Але тепер мачуха вдарилася в сльози, подлажіваясь до сусідок і бажаючи помиритися з ними.
— А моя мати?—кричала вона.— Де вона, скажи? А донька де? Люди бачили, як ти за їх спинами ховався… Ось кулі і потрапили в них замість тебе!
Що робити? Придушити дружину Пьерона та інших жінок? Вступити в бійку з усім селищем? У Етьєна майнула така спокуслива думка. Кров стукала у нього в скронях, він подумки називав товаришів скотами, обурювався — вони так нерозвинені, так неосвічені, що сердяться на нього за цілком логічний хід подій. Які дурні! Гидко було і власне безсилля: адже він не міг знову підкорити їх. Він прискорив крок, як ніби й не чув образ. А незабаром відступ перетворився на втечу – в кожному будинку його зустрічали свистом, улюлюканням; його наполегливо переслідували по п’ятах; всі поносили його, і хор проклять, сповнених ненависті, звучав все голосніше. Тепер його називали експлуататором, вбивцею, кричали, що він єдиний винуватець їхніх нещасть. До самого виїзду з селища він біг як божевільний, блідий, розгублений, а за ним навздогін з криками мчала натовп переслідувачів. Нарешті на великій дорозі багато відстали, однак деякі, особливо завзяті, бігли за ним до самого кінця спуску, і тут, біля пивної Рас – пера, їм зустрілася група вуглекопів, які поверталися з Злодійський шахти.
У цій купці були Мук і Шаваль. Після сморти своєї дочки Мукетты і свого сина Борошні старий продовжував працювати конюхом, і ніхто не чув від нього пі єдиного

Книга Жерміналь стор.404

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code