слова скорботи, жодної скарги. Іо тут раптом, угледівши Етьєна, він аж затремтів від люті, сльози потекли з його очей, а з чорного рота з кровоточать ясна, роз’їденими тютюновою жуйкою, полилася уривчаста безглузда лайка:
— Сволота! Свиня! Гадина! Стривай, ти за моїх бідних хлопців поплатишся, я тебе ухлопаю.
Підібравши з землі цеглу, він розбив його і жбурнув в Етьєна обидві половинки.
— Валяй! Валяй! Прикінчимо його!— закричав Шаваль і засміявся, збуджений, втішений цією думкою.- Кожному свій черга… Приперли тебе до стінки, паршивець?
Шаваль теж почав кидати в Етьєна камінням. Піднявся дикий рев, всі стали хапати цеглини, розбивати їх і кидати в Етьєна, норовлячи проломити йому голову, так само як прагнули вони недавно перебити солдатів.
Етьєн був приголомшений і розгублено стояв перед ними, навіть і не думаючи бігти, і все намагався заспокоїти їх словами. Згадалися йому колишні його промови, що викликали колись гаряче захоплення. Він повторював фрази, якими опьянял натовп слухачів в ті дні, коли тримав їх у своїх руках, немов покірне стадо; але влада його померла, на його промови відповідали градом каміння; йому сильно ушибли ліву руку біля плеча, він позадкував і опинився у великій небезпеці, коли його притиснули до фасаду пивниці.
Раснер вже кілька хвилин стояв біля дверей.
— Увійди! — коротко сказав він.
Етьєн вагався: важко було ховатися у Раснера.
— Та входь же! Я поговорю з ними.
Змирившись, Етьєн увійшов і сховався в кутку, а шинкар все стояв біля дверей, загороджуючи її своєю широкою тушею.
— Ну досить, друзі! Схаменіться!.. Ви добре вна-Еті, що я-то вас ніколи не обманював. Я завжди закликав до спокою, і якби ви мене послухали, ви б, КО-нечно, не дійшли до такого становища, в якому тепер опинилися.
Похитуючи плечима і випнувши товсте черево, він говорив довго; фрази текли одна за одною, легко, вільно і заспокоювали, немов дущ з теплої води. Повернувся колишні його успіх, він знову завоював популярність і при — тоц бід всяких зусиль, ніби товариші і не освисты-вали його місяць тому, не називали його підлим трусом,
Сокира він знову чув схвальні вигуки: «Пра-вільно! Вірно!» Всі були на його боці. «Ось як треба говорити!»
Книга Жерміналь стор.405