годппх переделаппых сукнях, сміючись зустрічали случившуюся біду, так як мали хлоп’ячим запалом і зневажали гроші.
Після обіду, коли перейшли в вітальню пити каву, пан Грегуар відвів свого кузена в сторону і привітав його з мужнім рішенням.
— Нічого не поробиш! Єдина твоя вина в тому, що Ти вельми необережно вклав у Вандамську шахту мільйон, який виручив ва свій пай в компанії Монсу. Скільки тобі довелося помучитися з цими диявольськими роботами, а мільйон твій розтанув, тоді як мої акції лежать собі спокійно у вогнетривкій шафі і раніше годують мене, хоч я нічого не роблю, та ще будуть кор МИТЬ і моїх дітей і моїх онуків.
II
У неділю, вже затемнене, Етьєн, крадучись, вийшов з селища. З чистого неба, що виблискував розсипом зірок, на землю падало синє сутінкове світло. Етьєн спустився до каналу і повільно побрів по березі в бік Маршьена. Він любив бродити по цій зарослої низькою травичкою дорозі, прокладеної протягом двох льє рівно, як по лінійці, уздовж геометрично рівної смуги повноводного каналу, схожого на довгий розплавлений злиток срібла.
Ніколи він не зустрічав тут вечорами перехожих. І раптом, до його досади, назустріч йому попався якийсь чоловік. При блідому світлі зірок двоє любителів самотніх прогулянок дізналися один одного, лише коли зійшлися впритул.
— Ах, це ти! — промовив Етьєн.
Суварин, не відповідаючи, кивнув головою. Мить вони постояли, а потім обидва пішли поруч у напрямку до Мар — шьену. Кожен, здавалося, занурений був у свої думки, забувши про супутника.
— Ти читав у газетах, який успіх мав Плюшар в Парижі? — запитав нарешті Етьєн.- Коли скінчилося зібрання в Бельвілі, публіка чекала його на вулиці біля виходу, йому влаштували овацію… Он як злетів! А все скаржився, що говорити не може, охрип. Ну, тепер він далеко піде.
Машиніст знизав плечима. Він зневажав краснобаїв, спритних молодців, які обирають своєю професією
