– Та Ви не дуже радійте, – мала жорстокість, сказати їм. дружина П’єрона , з цікавості, яка вирішила в той день прогулятися до Рекільярської шахти.—Якщо Катрін там немає, вам ще важче буде.
І правда, Катрін могла опинитися в іншому місці.
Забирайся ти! – злобно крикнув Захарій.— Вона; там, я знаю, що там.
Мати знову сіла біля шахти, безмовна, з нерухомим обличчям, і знову стала чекати.
Як тільки чутки про подію долетіли до Монсу, звідти повалили цікаві. Хоч нічого не було видно, вони не йшли. Насилу утримували їх на відстані. А під землею роботи йшли і день і ніч. Боячись натрапити; на яку-небудь перешкоду, Негрель велів вести в пласті три похилих ходу, які повинні були зійтися в тому місці, де, за припущеннями, були замуровані люди; вугільний пласт виявився тонким, врубаться в нього, прокладаючи хід, тісний, як кишка, можна; було лише поодинці; забійників змінювали через кожні дві години; вирубані шматки вугілля виносили на-гора в кор -, зинах, склавши ланцюг з людей, що подовжувалася в міру того, як поглиблювався хід. Спершу робота йшла дуже швидко, за день пройшли шість метрів.
Захар-домігся, щоб його включили в число обранців, які вели проходку. Це був почесний пост, люди оскаржували його один у одного. Захарій обурювався, коли його хотіли змінити після встановленого двогодинного терміну, він крав чергу товаришів відмовлявся випустити з рук обушок. Він випередив інших, його хід заглибився далі, ніж у них; він бився з вугіллям так несамовито, що з вузького, тісного ходу долинало його дихання, сильне, хрипке, шумне, наче в грудях у нього працювали ковальські міхи. Вибравшись на поверхню, весь покритий брудом, чорний, п’яний від утоми, він падав у знемозі на землю, і його поспішали закутати в ковдру. А потім він знову вставав на ноги, ще хитаючись йшов до стовбура, знову спускався в шахту, і сутичка поновлювалася. Чулися глухі звуки ударів, переривчасте дихання борця, охопленого шаленою спрагою перемогти ворога. Найгірше було те, що вугілля стало,твердіше. Захарій двічі зламав обушок і був у розпачі, що не може просуватися швидше. Він мучився ще й від спеки, – адже з кожним метром проходки спека все посилювалася, і в дурний

Книга Жерміналь стор.440

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code