башмака, розгублено дивилася на розпухлі ноги старого, який більше не міг ходити.
Чго, люб’язний, запізно вони потрапили до вас? — бадьорим, тоном заговорив р-н Грегу ар, бажаючи внести нотку веселості в похмуру атмосферу.—Нічого, черевики знадобляться.
Безсмертний не чув, не відповідав, сидів все так само нерухомо, з холодним, кам’яним ЛІДОМ.
Сесіль тихенько поставила черевики на підлогу, біля стіни. Як вона не старалася опустити їх обережно, підківки, якими вони були підбиті, брязнуло, і ці даремні для каліки черевики настирливо кидалися в очі в порожній кімнаті.
— Та чого там, він спасибі не скаже! — вигукнула Дружина Левака, з глибокою заздрістю поглядаючи на черевики.— Адже це все єдине, що качці окуляри подарувати, не в образу вам будь сказано.
Й вона продовжувала в тому ж дусі, всіляко намагаючись залучити Грегуарів до себе, сподіваючись їх розжалобити в своєму будинку. Нарешті вона знайшла привід: почала розхвалювати Анрі і Леиору. Такі милі, такі гарненькі дітки, чисто янголята, а які розумні! Що їх не спитай дичиться не стануть, відразу дадуть відповідь, Якщо панам що-небудь завгодно дізнатися, ці маленькі все розкажуть.
— Ну як, зайдемо на хвилинку, донька? — запитав пан Грегу ар, радіючи, що можна нарешті піти,
— Добре, я зараз… Ступайте, — відповіла Сесіль.
І вона залишилася одна зі старим. Її утримувала тут Страждальна думка, яка приводила її в жах і сковувала: їй здавалося, що вона дізнається цього старого. Де ж вона бачила, це широке і незграбне обличчя з чорними крапками кам’яного вугілля? І раптом вона згадала ревучу натовп, тесцдвщуюся навколо неї, і цього старого, відчула, як його холодні руки стиснули тоді її шию. Так, це він, дет сумніви… Ї Сесіль дивилася на його руки, великі натруджені руки, що лежали на колінах, як завжди тримають їх вуглекопи, присівши навпочіпки в хвилину відпочинку, руци, всц сила цоторых була в кистях, ще міцних навіть у старості. Безсмертний немов поступово прокидався Від. рна, нарешті помітив її і теж спрямував на неї Цри-
Книга Жерміналь стор.447
