— Залиш нас у покос. Зроби послугу, сядь в куточку і не заважай.
Але у Етьєна губи побіліли від люті. Оп крикнув:
— Пусти її, а не то я тебе задушу!
Шаваль схопився, зрозумівши по хрипкому голосу сонер-ника, що той дійсно його прикінчить. Смерть, здавалося їм, занадто зволікала, нехай один з них зараз же поступиться іншому місце. Колишня сутичка відновилася під землею, в якій їм незабаром належало заснути пліч-о-пліч вічним сном; а місця для поєдинку було так мало, що вони не могли замахнутися на противника, не обідравши собі кулак.
— Ну, тримайся! — закричав Шаваль.— Тепер-то я тебе ухлопаю.
В цю хвилину Етьєн збожеволів. Очі його застеляв якийсь червоний туман, кров кинулася в голову. Його охопила жага вбити, непереборна фізична потреба, подібно до того як прилив крові до слизової оболонки в горлі викликає приступ кашлю. Потреба вбити все зростала проти його волі, під впливом спадкової хвороби. Він схопив шарувату пластину сланцю, що виступала зі стіни, раєшатал її і відірвав біль-шой, важкий шматок. Потім обома руками з удесятеренной силою обрушив цей камінь на голову противника. Шаваль не встиг відскочити і впав з розбитим обличчям, з розтрощеним черепом. Мозок бризнув в покрівлю галереї; з широкої рани полилася Червона струмінь і побігла, як швидкий струмочок. Негайно натекла калюжа крові, і в ній тьмяною зірочкою відбивався вогник коптила лампи. Морок огортав замуровану печеру; мертве тіло, що ле-жало на землі, здавалося чорним бугром, купою вугільної дрібниці.
Нагнувшись, Етьєн дивився на вбитого, широко розкривши очі. Смутно згадувалася йому вся колишня боротьба, марна боротьба проти отрути, що дрімав в його крові, в його мозку, в його м’язах—отрути алкоголю, поступово отруїв весь його рід. Зараз він був п’яний лише від голоду,— всьому виною було пияцтво його батьків, його предків. У нього волосся стало дибки — таким жахом сповнив його це вбивство, і все ж, всупереч поглядам, які прищепило йому виховання, серце в нього билося від радості, від звірячої радості утоленного нарешті бажання. Їм навіть опанувала гордість — гордість переможця.

Книга Жерміналь стор.459

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code