стільки народу, говорила вона, коли-небудь вони будуть за це покарані, тому що за всяке злодійство винних чекає розплата.
У це навіть і втручатися не доведеться,— вся їх лавочка лопне сама собою, солдати будуть стріляти у господарів, як стріляли вони нині в робітників. І, незважаючи на покірність, на успадковане послух, знову пригнувшие цю жінку, думка працювала її тепер саме так, а в душі жила впевненість, що несправедливість не може тривати нескінченно, і якщо немає більше господа бога, прийде інший суддя і помститься за нещасних бідняків.
Вона говорила тихо, опасливо озираючись. А коли поблизу здався П’єрон, голосно додала:
— Ну що ж, раз ти їдеш, зайди до нас, візьми свої пожитки… Дві сорочки твоїх у нас залишилися три хустки, старі штани.
Етьєн махнув рукою, відмовляючись від цих ганчірок, вцілілих від набігів лахмітника.
— Та ні, чого там… Нехай хлопцям залишаться… У Парижі я дістану.
Машина вже два рази спустила кліть, і П’єрон зважився поквапити Мае:
— Гей, ви там! Адже вас чекають! Скоро закінчите базікати?
Але Мае повернулася до нього спиною. Даремно продажна шкура старається. Спуск робітників його не стосується. На шахті він заслужив все ненависть.Мае вперто стояла з Етьєном, тримаючи лампу в руках, і зябла на протязі, завжди холодному, навіть у теплу погоду.
І вона і Етьєн раптом розгубили всі слова, тільки дивилися один на одного; у обох важко було на серці і хотілося сказати ще щось потрібне. Нарешті Мае вимовила — просто для того, щоб не мовчати:
– Дружина Левака вагітна, а сам Левак все ще у в’язниці. Поки що Бутлу в будинку господар.
— Ах так, Бутлу.
– Слухай, я говорила тобі? Філомена поїхала.
— Йак? Поїхала?
– Ну так, з одним хлопцем з Па-де-Кале, він теж вуглекоп. Я боялася, як би вона не залишила мені своїх малюків. Та ні, взяла з собою… Ні, ти подумай! Адже молодичка кров’ю харкає. Подивитися, в чому душа тримається.. Й смиренна така.

Книга Жерміналь стор.475

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code