– Обережніше! Крутий вуха! – сказав він вполголоса батьківським тоном, як колишній вуглекоп, як і раніше ж-гавкаючий добра товаришам.— Треба по порядку справу робити… Ну ось і нам подали карету. Залазьте всій арте-
Ялина.
Справді, кліть, захищена смугами листового Iзаліза і залізної дрібної сіткою, вже чекала їх, осівши на  упори. Мао, Захарій, Лівак і Катрін жваво забралися у вагонетку, що стояла в глибині кліті, а так як в ка-жй вагонетці належало їхати п’ятьом, у неї сів і Етьєн; але зручні місця були зайняті, йому довелося сісти скорчившись біля Катрін, і її лікоть упирався йому До І живіт. Лампа заважала Етьєну, йому порадили причепити її до петлиці куртки. Не розчувши поради, він пораніше тримав її ніяково в руці. У верхній і нижній поверхи кліті теж набивалися люди, йшла метушня, немов вантажили худобу. Ну, все готово. Можна спускатися. Чого ж стояти? Етьєну очікування здавалося нескінченним. Але ось — раптовий поштовх, кліть здригнулася і понеслася вниз. У Етьєна стиснулося серце, засмоктало під ложечкою від моторошного почуття — він падав у прірву. Так було, поки він проносився на світлі через два яруси приймальною і по – рсруг кружляли і тікали вгору товсті балки. Потім кліть полетіла в чорну темряву, і приголомшений Етьєн більше не віддавав собі звіту в своїх відчуттях.
— Ну, поїхали! – спокійно і добродушно сказав Мае.
Всі відчували себе невимушено. А Етьєн миттєвостями сам не знав, піднімається він або спускається.
Коли кліть мчала абсолютно прямо, не торкаючись провідників, йому здавалося, що вона не рухається, а потім раптом її штовхало, встряхивало, вона ніби танцювала між балками, і Етьєн все чекав катастрофи. До того ж він не міг розрізнити стінки стовбура, як не вдивлявся в темряву, приникнувши обличчям до решітки кліті. Шахтарські лампи погано висвітлювали фігури людей, що згрудилися І біля нього. І тільки лампа штейгера, без захисної сітки, сяяла в сусідній вагонетці, як ліхтар маяка.
– Шахтний стовбур в поперечнику має чотири метри, – продовжував Мае просвіщати Етьєна.— Зруб треба б відремонтувати, а то з усіх боків вода сочиться… Ось зараз ми на рівні капежу. Чуєте?
Етьєн якраз задався питанням, що за дивний шум, схожий на плескіт дощу, чується в темряві. По даху

Жерміналь стор.27

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code