деколи заволакивала смуток. Бути може, в неясних своїх мріях вона згадувала місце, де народилася,— млин поблизу Маршьена, красиву млин на березі Скар пи, оточену широкими зеленими просторами і завжди овеваемую вітром. І щось яскраве горіло там вгорі, щось схоже на величезну лампу, але що саме — вона не могла згадати: в пам’яті образи тварин распльш чати. Розставивши свої старі тремтячі ноги, вона стояла, понуривши голову, і марно намагалася згадати сонце.
А біля ствола шахти клопотали люди. Сигнальний молоток вдарив чотири рази – в шахту спускали коня, а це завжди викликало хвилювання, так як іноді тварина, приголомшене жахом, виймали з сітки мертвим. Вгорі кінь, обплутана мережею, шалено билася, але, відчувши, що грунт вислизає у неї з-під ніг, раптом стихала і мчала вниз не ворухнувшись, втомившись в темряву нерухомі, широко відкриті очі. Кінь, яку спускали в той день, була занадто велика і не могла пройти між провідниками,— підвісивши її в сітці під кліттю, їй, певно, пригнули голову до боку і зв’язали в такому положенні. Спуск тривав три хвилини — з осто! роги сповільнили хід машини. Люди внизу волнова! лись. Та що там таке! Невже зупинилися, і бідна полонянка висить у темряві над прірвою? Нарешті показу! лась кінь, що повисла в кам’яній нерухомості, з Осту! новившимся божевільним поглядом, в якому застиг жах! Це був молодий жеребець-трирічка, гнідий масті, на прізвисько Трубач.
– Обережніше! – кричав дядечко Мук: на його обя-| занности лежало прийняти коня.— Давай, давай ще! Погоди, не отвязывай.
Незабаром бідолаха Трубач темної брилою лежав на чавун-3 них плитах. Він все ще не ворушився, до смерті переляканий-ний цієї чорної нескінченної прірвою, цим глибоким! підземеллям і гулко віддавався гуркотом. Його вже на чалі розв’язувати, як раптом Бойова, яку тільки що! отпрягли, підійшла, витягаючи шию, збираючись обнюхати! товариша, низринувшегося до неї з поверхні землі. 1 робітники, що обступили Трубача, посміюючись, розширили! коло. Ну що прийшла? Або вже так добре пахне Нова кінь? Але Бойова, байдужа до насмішок, ожила, 1 надихнулася. Вірно, відчула милий її серцю запах!
Свіжого повітря, забутий запах трави, нагрітої сонцем, і раптом вона дзвінко заіржала, по в цій веселій музиці ніби

Жерміналь стор.52

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code