Широков обличчя Раснера раптом висловило недовіру. окинув Етьєна швидким поглядом і, навіть не давши собі працю висловити жаль, коротко відповів:
— Обидві кімнати зайняті. Не можу.
Етьєн заздалегідь чекав відмови, і всо ж йому стало гірко, він сам здивувався, що йому прикро йти звідси. Нічого не поробиш, доведеться, — ось тільки отримати Б зар бо! таємні тридцять су. Углекоп, що сидів за кухлем пива, встав і пішов. Заходили поодинці інші і, прочистивши! горло, йшли далі розмашистим кроком. Вони просто про- мывали глотку, пили без веселощів, без задоволення,— мовляв ча тамували спрагу.
~ Ну, що у вас? Нічого нового? — запитав Раснера якось особливо дивлячись на Мае, маленькими ковтками допиЗ вавшего кухоль.
Мае обернувся і, побачивши, що в кімнаті, крім Етьєна, нікого немає, відповів:
— Да ось нині знову схопилися… з-за кріплення.
І він розповів, що сталося. Раснер побагровел, кров прилила у нього до лиця, здавалося, так і бризне з пір, очі засяяли. Він вилаявся і обурено крикнув:
— Ах, так? Ну, якщо вони надумають знизити розцінки — кришка їм!
Присутність Етьєна заважала йому, проте він не міг стриматися і ораторствовал, скоса поглядаючи на чужака. Вдаючись іноді до обинякам і натякам, він говорив про директора копалень, пана Енбо, про його дружину, про його племінника, інженера Негреле, не називаючи їх, втім, по іменах, твердив, що довше так тривати не може, не сьогодні-завтра у людей лопне терпіння. Злидні кругом занадто велика, і він перераховував, які заводи закрилися, скільки робітників звільнили. Ось вже місяць він роздає по шести фунтів хліба в день. Вчора йому сказали, що пан Денелен, власник сусідньої шахти, не знає, чи вдасться йому витримати кризу. Крім того, Раснер отримав лист з Лілля, повне досить тривожні дані.
— Знаєш, від кого лист? — тихо сказав він, — від тієї людини, яку ти тут бачив одного вечора.
Але йому довелося перервати бесіду. Прийшла його дружина, висока і худа енергійна жінка, з довгим носом і червоними плямами на вилицях. У політиці вона була куди лівіше чоловіка.
— Лист від Плюшара,— сказала вона.— Ех, якщо б він стояв на чолі робітників, відразу все пішло б краще!
Етьєн прислухався до розмови, розумів його і був [пристрасно схвильований думками про злидні і обурення. Услышав кинуте ім’я, він стрепенувся, і, немов не — чаяпно, у нього вирвалося:
— Я знаю Плюшара.- У відповідь на питаючі погляди він
