Та йдіть ви сюди нарешті! — крикнула вона, рас-сердившись.- Мені йти треба.
Коли Альзіра й малюки спустилися в кухню, вона розклала зварену вермішель по трьох тарілочках. Собі вона нічого не взяла, сказавши, що їй не хочеться їсти. Хоча Катрін вже заварювала окропом вчорашню кавову гущу, мати зробила те ж саме ще раз і, сподіваючись хоч трохи підкріпитися, випила дві великі кухлі ріденького відвару, кольором схожого на воду, забарвлену іржею.
– Ну слухай, – сказала вона Альзірі.- Діда дивись не буди, нехай спить. Доглядай гарненько за Естел – лой, а то ще впаде, розіб’є собі голову. Якщо вона прокинеться і дуже развоюется,— на ось шматок цукру, розчини його у воді і пої сестричку з ложечки… Я знаю, ти у мене хороша дівчинка і не з’їси сама цукру.
– А як же школа, мама?
— Школа? Що ж робити, завтра підеш. Сьогодні ти вдома потрібна.
— А суп? Хочеш, я зварю суп? Ти, може, пізно ь повернешся.
— Суп?.. Суп?.. Ні, дочекайся мене.
Як і всі маленькі каліки, Альзіра була розвинена не I по літах. Вона добре вміла варити суп, але, мабуть, зрозуміла, чому мати не велить, і не стала наполягати… Тепер прокинувся весь селище. Діти зграйками йшли в школу, шаркая черевиками на дерев’яній підошві. Пробило вісім годин. З лівого боку, з квартири ліваків, весь час доносився гул розмови. Для жінок день починався збіговиськом навколо кавника, коли вони, підбочучи, мелють мовами, немов млин жорнами. До ку-понного віконця з вулиці пригорнула зів’яла фізіономія з товстими губами і приплюснутим носом, і почувся

Жерміналь стор.77

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code