Вийшовши на вулицю, мати, на свій подив, переконалася  Що вітер вірш. Раптово настала відлига: хмурилося серое небо; стали липкими від вогкості зеленуваті стіни  на дорогах стояла непролазна бруд, яку зустрінеш тільки в угленосной місцевості, – чорна як сажа, густа і до того в’язка, що ніг з неї не витягнути. Матері той годину ж довелося відшльопати Ленору за те, що дівчинка для забави загрібала бруд носком черевика, немов лопа – I тієї. Вийшовши з селища, мати минула терикон і попрямувала до каналу, пробираючись для скорочення шляху по вуха-1 бістим стежках між пустирями, обгородженими старими, замшілими парканами. Одне за іншим тягнулися довгі заводські будови, високі труби випльовували і сажу, що осідала на вириті, Спотворені поля навколо промислового передмістя. За купою Тополь над старою Рекільярською шахтою ще стирчали величезні тол-11 стій балки-залишки розваленого копра. Повернувши направо, дружина Мае вийшла на велику дорогу.
– Постривай, постривай, порося ти такий собі! – закричала i вона.— Я тобі покажу! Не смій кульки скачувати!
Тепер завинив Анрі: набравши жменю бруду,  він ліпив з неї кульки. З зразковим неупередженістю I мати нашліпала обох дітлахів, і ті, придивившись, заша-щ Галі далі, скоса поглядаючи, як їх власні сле ди відбиваються на горбках розмоклої глини. Вони-1 спотикалися, і обидва вже зовсім змучилися — так важко ! їм було витягувати ноги з липкого бруду.
Протягом двох кілометрів мощена дорога з I Маршьена, рівна, пряма, тягнулася між червонуваті ми глинистими полями, немов стрічка, покрита мастило-я ним маслом. Але далі, пройшовши через містечко Монсу, I побудований на схилі широкої складки землі, вона спус-Я калась петлями. Дороги, що з’єднують промислові I міста Північної Франції і прокладені по липеечке,Я з пологими спусками і підйомами, мало-помалу обстраи – I вають з обох боків будинками так, що цілий круг пості-Я пінно стає робочим селищем. Маленькі цегляні |1 будиночки були тут пофарбовані в яскраві кольори для того, щоб I сумовитий пейзаж став веселіше,— одні були жовті, інші Я блакитні, а деякі коричневі,— ймовірно, люди ж їла – I чи випередити ту темну, буре забарвлення, яку врешті-решт Я приймали тут всі будови; будиночки прилягали I ліворуч і праворуч від дороги, окаймляя її звивини, до самої підошви схилу. Тісний лад вузьких фасадів розривали великі

Жерміналь стор.78

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code