і, хапаючись за стійки, підтягувався на руках. Метрів на п’ятнадцять вище виявився перший проміжний штрек, але довелося пробиратися ще вище — до забою Мае і його товаришів вів шостий штрек, прокладений, як вони говорили, в самому пеклі; отже, через кожні п’ятнадцять метрів були розташовані один над іншим штреки; кінця не було атому повільного, болісного підйому. Етьєн ушибался, вдаряючись то спиною, то грудьми, натужно хрипів, немов кам’яні надра шахти здавили йому все тіло, у нього саднило руки, підкошувалися ноги, а головне, йому не вистачало повітря, він задихався і відчував, що ось — I ось у нього рине носом кров. В одному з штреків він смутно розрізнив в напівтемряві двох печерних звірюг-г одну велику, іншу маленьку, які, зігнувшись, I штовхали вагонетки,— то були Лідія і Мукетта, вже при — г нявшиеся за роботу. А йому потрібно було дертися ще шише, минути ще два штрека! Піт затікав в очі,!’Слепвл його, Етьєн втрачав надію наздогнати інших, чув — ша, як вони спритно ковзають по каменю у вузькій щілині.
— Сміливіше! Добралися! — пролунав голос Катрін.
Але коли вони і справді дісталися, із забою раз-I дався сердитий голос:
— Ви що ж? Смієтеся над людьми? Мені з Монсу в два кілометри відмахати треба, а я тут першим виявився!
Це бурчав шавад’, довготелесий хлопець років двадцяти в п’яти, худий, кістлявий, з великими рисами обличчя. Заме-I тів Етьєна, він запитав з презирливим подивом:
— А це ще хто такий?
Мае розповів про те, що трапилося, і Шаваль процідив у крізь зуби:
— Ось воно як! Стало бути, нині хлопці у дівок хліб У відбивають!
Етьєн і Шаваль обмінялися поглядом, повним інетин-I ктивної, раптово спалахнула ненависті. Етьєн почувст-I вовал образу, ще не зрозумівши сенсу слів. Настало I мовчання: всі взялися за справу. Розробки поступово I наповнилися людьми, почалася видобуток на кожній горі — I парасолі, на кожному уступі, в кінці кожного штреку, в ка — I кожному вибої. Шахта поглинула щоденну порцію лю-I дей-близько семисот вуглекопів, і тепер вони працювали | — в цьому гігантському мурашнику, дірявили землю з усіх I сторін, свердлили її, як черв’яки точать старе дерево. І сре-1 ді тяжкого мовчання, серед гнітючої тиші, царя-
Жерміналь стор.31
