щей в глибоких надрах землі, можна було б, припавши вухом до кам’яної стіни який-небудь вироблення, почули підвищити шерех, рух цих людей-комах, ковзання сталевих тросів, що піднімали і спускали кліть, і удари інструментів, вырубавших вугілля в глибоких вибоях.
Повернувшись, Етьєн знову ненавмисно притиснувся до Катрін. На цей раз він відчув округлість дівочої грудей і відразу зрозумів, чому його так пронизувало тепло, I що йшло від неї.
— Так ти, значить, дівчина? — розгублено пробормотал він.
І, анітрохи не бентежачись, Катрін весело відповіла:
— Ну так!.. Не скоро ж ти здогадався!
IV
Чотири вуглекопи, витягнувшись один над іншим на всю висоту забою, працювали обушками. Між ними укріплені були дошки з гаками, що утримували відбиті шматки вугілля; кожен із забійників займав по чотири метри пласта, а пласт в цьому місці був тонкий-сантиметрів п’ятдесят, і забійників ніби сплюснуло між покрівлею і підошвою пласта, вони пересувалися поповзом; коштувало трохи повернутися, і вони забивали собі плечі. Відбивати вугілля вони могли тільки лежачи на боці, зігнувши шию, піднявши руки і навскіс б’ючи обушком з короткою ручкою.
Внизу знаходився Захарій, вище примостилися Лівак і Шаваль, а на самому верху працював Мае. Кожен підрубував вугілля знизу, відокремлюючи його від сланцевої підошви, потім робив в пласті дві вертикальних борозни і відсікав брилу, вбиваючи в верхню частину пласта сталевий клин. Вугілля було жирне, брила розколювалася, і шматки вугілля скочувалися по животу і ногах забійника. Коли ці шматки, стримувані дощаній загородою, купчились купою, вибійники зникали за нею, немов замуровані у вузькій щілині.
Найважче доводилося Мае. Вгорі температура доходила до тридцяти п’яти градусів, не відчувалося ні-якого руху повітря. Нічим було дихати. Мае повісив лампу на цвях біля самої голови, щоб було світліше, і від цієї лампи, що нагрівала йому тім’я, кров
