Дружня атмосфера, що панувала за десертом, благо-приятствовала планами одруження Поля на Сесіль. Тітонька кидала на нього вельми красномовні погляди, і він почав упадати за Грегуарами, намагаючись знову завоювати їхню симпатію, після того як налякав їх своїми розповідями про грабежі. На мить у пана Енбо побачивши таку тісну близькість між його дружиною і племінником знову виникла страшна підозра. Адже вони немов торкалися один одного поглядами, які він перехоплював. Але знову його заспокоїла думка про шлюб, що підготовлявся на його очах.
Лакей подав каву, і раптом прибігла перелякана покоївка:
— Прийшли! Прийшли!
Це з’явилася делегація. Грюкнули двері, по всіх кімнатах немов пронеслося крижане віяння жаху.
— Проведіть їх у вітальню,— сказав пан Энбо.
Співтрапезники розгублено і тривожно переглядалися. Всі мовчали. Потім надумали було продовжити жартівливу балаканину, робили вигляд, що хочуть порозпихати по кишенях цукор, що залишився, говорили, що треба б заховати столове срібло. Але з особи самого г-на Энбо не сходило заклопотане вираз, і поступово сміх замовк, гучні вигуки змінилися перешіптуванням, а за стіною лунали важкі кроки делегатів, які, входячи у вітальню, топтали килим своїми грубими черевиками.
Пані Енбо сказала чоловікові, знизивши голос:
— Сподіваюся, ви вип’єте каву?
— Зрозуміло,— відповів він.— Нехай почекають!
Він нервував і, роблячи вигляд, що зайнятий тільки своєю чашкою, прислухався до шуму у вітальні.
Поль і Сесіль встали з-за столу, і Поль умовив дівчину подивитися в замкову щілину. Вони тихенько перешіптувалися, намагаючись придушити сміх.
— Бачите їх?
— Да… Бачу якогось товстуна, а за ним стоять ще двоє, нижче ростом.
— Ну, як? Мерзенні фізіономії, правда?
— Та ні; дуже славні.
Раптово Пан Енбо піднявся, заявивши, що кава занадто гаряча і він доп’є свою чашку потім. Виходячи, він доклав палець до губ, закликаючи всіх до обережності. Весь
Книга Жерміналь стор.191
