місяць. І раптом через хмар знову випливла лупа, вони побачили вгорі кручу, залиту білим сяйвом, і застиглу, що витягнулася в струну фігуру годинникового, поставленого у Ворейської шахти. Так вони і не обмінялися поцілунком — сором’язливість втримала їх, колишня сором’язливість, в якій був і гнів, і якесь туманне огиду, і глибоке дружнє почуття. Вони важким кроком рушили далі, по щиколотку потопаючи в багнюці.
— Отже, вирішено? Ти не хочеш? — запитав Етьєн.
— Ні! — відповіла Катрін.- Шаваль, а потім ти, а після тебе ще хтось? Так, чи що? Ні, мені це огидно. Та й немає в цьому ніякого задоволення. Навіщо ж тоді?
Вони пройшли кроків сто, не обмінявшись жодним словом.
— А ти хоч знаєш, куди зараз йдеш? — заговорив нарешті Етьєн.- Не можеш ж ти провести всю ніч на вулиці в таку погоду.
— До Шавалю. Він мені начебто чоловіка. Де ж мені ще ночувати, як не у нього?
— Він тебе поб’є до напівсмерті.
Катрін нічого не відповіла, тільки знизала плечима з покірним виглядом. Ну так, Шаваль поб’є її, а коли втомиться, перестане бити. Краще терпіти побої, ніж хитатися по дорогах, як шльондра якась. Вона звикла отримувати ляпаси і в розраду собі говорила, що і У інших дівчат коханці не краще, ніж у неї. Якщо Шаваль коли-небудь одружується з нею, треба ще спасибі сказати.
Вони машинально повернули в бік Монсу, і чим ближче до нього підходили, тим довше тривали хвилини мовчання. Як ніби вони вже розлучилися один з одним. Етьєн не знаходив потрібних слів, щоб переконати її, хоч йому і було дуже гірко, що вона повертається до Шаваля. Серце у нього розривалося. Але ж і з ним їй жилося б не краще. Що він міг дати їй? Злидні і морок підземелля; ніч без прийдешнього ранку, якщо солдатська куля проб’є йому голову. Може, воно і краще буде — переносити в самоті ті страждання, які випали йому і їй на долю, не додавати до цих муках інші борошна. І, опустивши голову, він проводив її до Монсу, до коханця; він не відповів ні слова, коли вони вийшли на Головну
Книга Жерміналь стор.374
