— Як! Ти ще пе пішов?
Потім зізнався: він повертається на шахту. Правда, він поклявся, що не повернеться, та тільки що це за життя — чекати склавши руки того, що прийде, може, через сто років? До того ж у нього є свої особливі причини, за якими він вирішив верпуться.
Суварин слухав, весь тремтячи. Потім схопив Етьєна за плечі і повернув назад до селища.
— Вернись додому! Чуєш? Повернися зараз же!
Але тут підійшла Катрін. Суварин дізнався і її. Етьєн обурився, заявив, що нікому не дозволить судити про його поведінку. Суворін дивився то на дівчину, то на товариша, а потім, відступивши, махнув рукою. Раз в серці чоловіка запанувала жінка-він людина кінчена, і нехай він помирає. Бути може, промайнула перед ним миттєвим баченням його кохана, яку повісили в Москві: у той час останні плотські узи, що зв’язували його, були розірвані, і, ставши вільним від них, він тепер має право розпоряджатися своїм власним життям і життям інших людей. Він сказав спокійно:
— Йти.
Етьєн в збентеженні зволікав, шукав дружні слова, щоб не розлучатися так сухо.
— Значить, ти йдеш?
— Да.
— Дай же руку, друже! Щасливого тобі шляху! Не яоминай лихом.
Суварин простягнув йому руку, холодну як лід. Ні друга, ні дружини.
— Значить, твердо вирішив? Прощавай-простя?
— Так, прощай.
І, стоячи нерухомо в темряві, Суворін проводив поглядом Етьєна і Катрін, що входили у двір шахти.
III
О четвертій годині почався спуск. У ламповій за столом відмітчика сидів сам Дансар, записував кожного з’явився робітника і дозволяв видати йому лампу. Він приймав усіх, не роблячи ні найменших зауважень: йому належало виїолнити те, що було обіцяно в афішах. Але, побачивши у віконечка Етьєна і Катрін, він мало не підстрибнув на стільці і, весь побагровев, відкрив було рот, щоб отка-
