вагонетка. Йому все не вдавалося котити її прямо: рейки не щільно лежали на мокрій землі; він лаявся, злобно борючись з неслухняною вагонеткою, але, незважаючи на всі зусилля, ніяк не міг поставити колеса на місце.
— Почекай ти! — сказала дівчина.— Будеш злитися, справа не піде.
Вона юркнула під задню стінку вагонетки, нагнувшись, підставила спину, напружилася і, піднявши вагонетку, поставила колеса на рейки. Вантаж важив сімсот кілограмів.
Здивований, збентежений Етьєн бурмотів вибачення. Катрін показала йому, як треба розставляти ноги і, не згинаючи коліна, упиратися ступнями в стійки, вбиті по обидві сторони штреку, як треба зігнутися і витягнутися і, штовхаючи вагонетку, напружувати всі м’язи рук, спини і ніг. Під час одного з перегонів він йшов за нею слідом, спостерігаючи, як вона трусить, згинаючись під прямим кутом і так низько опустивши руки, що здавалося, вона біжить рачки; вона нагадувала тоді одного з тих дресированих звірів, яких показують в цирку. Вона обливалася потім, важко дихала, у неї хрустіли суглоби, але вона не зронила жодного слова скарги, переносячи все з при! чудернацькою байдужістю, немов жити в підземній темряві і, зігнувшись, штовхати вагонетку було загальною гіркою долею. А Етьєну нічого не вдавалося; йому заважали башмаки, у нього ломило все тіло, йому важко було крокувати, низько опустивши голову. Через кілька хвилин спина починала болісно нити; і, не витримавши тортури, він опускався на коліна, щоб випрямитися і перепочити.
А коли добиралися до бремсберга, починалися нові муки. Катрін навчила Етьєна спускати вагонетку, при-цепив її до тросу. У верхньому і в нижньому кінці бремсберга, який був у кожному горизонті і служив для відкатки вугілля з усіх забоїв, знаходилися двоє робітників: вгорі-гальмівний, внизу-приймальник. Ці дванадцяти-п’ятнадцятирічний бешкетники для розваги перегукувалися, пригощаючи один одного страхітливою лайкою; відкатчицям доводилося вигукувати ще більш міцні лайки, щоб попередити їх про своє прибуття. Приймальник подавав сигнал, откатчица прицепляла свою навантажену вагонетку, та своєю вагою натягала трос і з’їжджала
I вниз, а наверх по схилу піднімалася порожня вагонетка, до як тільки гальмівний відпускав гальмо. Внизу, в головному до откаточном штреку, з вагонеток складався поїзд, которий кінь тягнув до рудникового двору.
Жерміналь стор.36
