Крапля води, що падала зверху, наполегливо вдаряла йому в лоб, і Мао здавалося, що вона продовбає йому череп.
— Не звертай уваги,— сказала Етьєну Катрін.— Вони завжди кричать.
І вона послужливо продовжувала навчати Етьєна. Кожну навантажену вагонетку подавали на-гора в тому вигляді, як її відправляли з забою, позначивши своїм жетоном для того, щоб приймальник зарахував її на рахунок артілі. Тому на навантажувати слід було ретельно, брати чисте вугілля, інакше в вагонетку браковали.
Очі Етьєна звикли до напівтемряви, він вдивлявся I в недокрівне і ще не забруднене вугіллям бліде лічі — I ко Катрін і не міг вирішити, скільки їй років. По виду-років дванадцять: вже дуже маленька, тендітна. Однак він кувствовал, що вона набагато старше — стільки в ній було хлоп’ячої зухвалості і наївного безсоромності, яка порядком його бентежило; вона йому не подобалася, він знаходив її бескровое особа занадто дитячим, а синій ковпак, щільно охоплює їй віскі, робив її схожою на П’єро. І його дивувало, що у цієї дівчинки стільки нерв — ної сили і спритності; вона наповнювала свою вагонетку гораздо швидше, ніж Етьєн, швидко і рівномірно підхоплення — 1 вая вугілля лопатою, потім рівно і плавно котила вагонетку 1до похилої виробки — бремсберг, ні разу не зачепившись, пробиралася під низько навислу покрівлею; він же то і справа ушибался, вагонетка сходила у нього з рейок, і він не вмів виправити біду.
Справді, шлях був не з зручних. Від вибою до [бремсберг було метрів шістдесят, і в цьому штреку, який прохідники ще не встигли розширити, вузькому, як I щілину, покрівля нависала нерівними виступами, під ногами бурчали горби; навантажена вагонетка місцями ледве могла р пройти, откатчику доводилося проштовхувати її, повзти [ на колінах, зігнувшись у три погибелі, щоб не розкришити собі голову. До того ж кріпи вже здавали, розколювалися. На самій середині інших стійок, немов в неміцних, підломилися милицях, виднілися довгі білясті смуги. Треба було рухатися обережно, щоб не подряпатися об гострі тріски, що стирчали з цих зламів; від тиску кам’яної породи товсті дубові стійки поступово згиналися, і люди, пробираючись поповзом, нудилися глухою тривогою: а раптом все зараз впаде, і брила пісковика переб’є їм спинний хребет.
— Знову? — сміючись, вигукнула Катрін.
У найважчому проході у Етьєна зійшла з рейок
Жерміналь стор.35
