віддай, та в дрлдачу ще й те, що іншим залишили, вони все з’їдять. Такі ненажери! Альзира, адже ми всі їли холодець, вірно?
— Ну звичайно, їли,— відповіла маленька горбата. У таких випадках вона брехала впевнено, як доросла.
Ленора і Анрі остовпіли, здивовані і обурений-пие такою брехнею— – адже мати їх порола, якщо вони говорили неправду. В обох серце стискалося від негодот вання, їм так хотілося заперечити, сказати, що їх не було в кімнаті, коли інші їли холодець.
– Забирайтеся! — крикнула мати, відганяючи їх в інший кут кімнати.— Як вам не соромно заглядати в батьківську тарілку. Та якби навіть йому одному дали м’яса! Адже він-то працює і вас, нероб, годує. У вас все як в прорву, – он ви які худі!
Мае покликав їх. Посадив Ленору на одне коліно, Анрі на інше, і холодець доїдали всі разом. Кожному своя порція: батько відрізав для малюків по шматочку, вони в захваті поглинали частування.
Покінчивши з обідом, Мае сказав дружині:
— Ні, кава мені зараз не наливай. Спершу я помиюся. Допоможи мені брудну воду вилити.
Вони винесли балію, взявши її за вушка, і коли виливали воду в стічну канаву, прокладену на вулиці, згори зійшов Жанлен, переодягнувшись в сухе плаття, успадковане від’ брата,— довгі не по зростанню штани і вицвілий куртку.
Але лише тільки він прошмигнув у відчинені двері, мати зупинила його;
– Ти куди?
—    Туди..,
— Куди це «туди»?.. Ось що, ступай-ка нарви мм листя кульбаби для салату. Чуєш? Якщо не принесеш, я тобі покажу.
– Гаразд! Гаразд!
Жанлен відправився. Десятирічний замориш йшов раз

Книга Жерміналь стор.102

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code