Затихли смутно доносилися звуки — глухі ридання, лайливі вигуки, настала глибока, гнітюча тиша, і Мае ясно уявила собі, як підкрадається до голодним важкий сон і як їх мучать кошмари.
Проходячи повз церкву, вона помітила швидко промайнула фігуру. В її душі зажевріла надія. Мае дізналася священика парафіяльної церкви в Монсу, абата Жуара, який по неділях служив месу в маленькій церкві селища; ймовірно, він приходив у ризницю по якійсь справі і тепер повертався додому… Сутулий, пухкий, ласкавий, бажав з усіма ладити, він йшов квапливо, майже втік, намагаючись про-ковзнути непомітно під покривом темряви, так як не бажав компрометувати себе, якшаясь з страйкарів. Говорили, втім, що він отримав підвищення і їде. Деякі бачили, як він прогулювався в суспільстві свого наступника, худого абата з палаючим поглядом.
— Пане кюре, пане кюре! — пробурмотіла Мае.
Але він не зупинився.
— Добрий вечір, добрий вечір, голубушка.
І ось Мае опинилася перед своїм будинком. Ноги більше не тримали її. Вона увійшла.
Вона застала все ту ж картину. Мае в глибокій тузі як і раніше сидів на краю столу. Старий дід і діти, щоб не так було холодно, тулилися одне до одного на лаві. Ніхто не вимовив ні слова, свічка майже догоріла; кожен знав, що ще трохи — і настане темрява. Коли стукнули двері, діти озирнулися, але, бачачи, що мати нічого не принесла, знову втупилися в підлогу, не сміючи за-плакати — а то ще покарають. Мати прийшла і знову присіла навпочіпки перед згасаючим вогнем. Ніхто ні про що не запитав, не порушив мовчання. Всі розуміли, що питати марно: навіщо ще втомлювати себе розмовами? Всі впали духом, застигли в похмурому, млявому очікуванні допомоги, яку, може? бути, принесе їм Етьєн, роздобувши де-небудь їжі. Шда хвилини, одна за одною, ніхто не вважав їх.
Нарешті з’явився Етьєн, приніс у вузлику десятка півтора варених холодних картоплин.
— Ось все, що я добув, — сказав він.
У Мукетти хліба теж не було: вона віддала свій обід, насильно змусила його взяти цей вузлик і від усього серця розцілувала Етьєна.
— Спасибі, я не хочу,—сказав він, коли дружина Мае поклала перед ним його долю.— Я там поїв.
Книга Жерміналь стор.238
