– Бовдури! Бовдури!
Але утробний виття, Шалений крик голодних заглушив цей лепет, і, як рев урагану, що змітає все на своєму шляху, пролунав крик;
– Хліба! Хліба! Хліба!

VI

Протверезівши від ляпасів, которие дала йому Катрін, Етьєн встав на чолі товаришів. Але коли він, вигукуючи хрипким голосом слова призову, повів усіх на Монсу, внутрішній голос, голос розуму, заговорив в його душі, дивуючись і запитуючи: навіщо все це робиться? Адже Етьєн зовсім цього не хотів, як же могло статися, що, вирушивши в Жан-Барт з наміром діяти холоднокровно і перешкодити руйнувань, він переходив від насильства до насильства і тепер закінчував день облогою директорського особняка?
Адже саме він крикнув: «Стій!» — коли підійшли до будинку. Правда, у нього спочатку була думка вберегти від небезпеки склади компанії, – кругом кричали, що треба їх розгромити. А тепер, коли камені дряпали фасад особняка, він марно намагався придумати, на яку законну здобич направити своє військо, щоб уникнути ще більших лих. У бессильном роздум він стояв один посеред дороги, і в цю хвилину його гукнув якийсь чоловік, що стояв біля порога розпивочної «Головешка», в якій кабатчица поспішила закрити віконницями вікна, залишивши тільки двері.
— Так, так, це я… Слущай-ка!..
Це був Раснер. Чоловік тридцять чоловіків і жінок, майже всі з селища двісті Сорок, що залишилися вранці вдома, з’явилися ввечері в Монсу дізнатися новини, а з при-ближенням колони страйкуючих заповнили розпивну.

Книга Жерміналь стор.323

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code