І тут раптом Мае зупинився перед ним і крикнув в люті:
— Робітників з Боринажа? Та як вони сміють, мерзотники!.. Нехай тільки привезуть з Боринажа вуглекопів та спробують підвести їх до клітях! Ми зруйнуємо шахти.
Етьєн збентежено пояснив, що нічого не можна вдіяти: бельгійські робітники спустяться в шахти під захистом солдатів, які охороняють копальні. І Мае, гнівно стискаючи кулаки, заявив, що його головним чином обурюють ці багнети, які відчуваєш за спиною. Значить, вуглекопи не господарі у себе вдома? На них, значить, дивляться як на каторжників — хочуть примусити їх працювати під дулами заряджених рушниць? Він любив свою шахту, йому було дуже гірко, що він вже два місяці не спускається туди. І його приводила в сказ думка про образу, яку хочуть нанести ворейським вуглекопам, маючи намір привезти на шахту іноземців. Але раптом він згадав, що самого-то його звільнили, і серце у нього защемило.
— Та чого це я серджуся? — промовив він голосом, що впав.- Мені нічого робити в їх лавочці. Ось викинуть ще з дому, виженуть з селища, піди подихай де-небудь на дорозі.
— Залиш, будь ласка! — сказав Етьєн.- Якщо ти за-хочеш, вони завтра ж приймуть тебе назад. Таких умілих робітників, як ти, не звільняють.
Він замовк, почувши голос Альзіри, — дівчинка раптово засміялася в марення. До тієї хвилини він розрізняв лише темну нерухому фігуру старого Безсмертного, і веселий сміх хворої дитини злякав його. Ні, це сліш-ром!.. Діти стали вмирати, це найстрашніше. Він нарешті зважився і тремтячим голосом вимовив:
— Ну ось… Більше не можна тягнути. Нам кришка! Треба здатися.
Дружина Мае, до тих пір стояла нерухомо і не про-износившая ні слова, раптом спалахнула від обурення, грубо вилаялася, як чоловік, і крикнула Етьєну, називаючи його на «ти»:
— І це ти говориш?.. Ти говориш? Ех ти, сучий син!
Він спробував було пояснити, виправдатися, але вона обірвала його:
— Мовчи краще, сучий ти син! А то я, хоч і жінка, наб’ю тобі морду!.. Це що ж виходить? Ми два
Книга Жерміналь стор.359
