— Ну, йди, я одягатися буду. І, будь ласка, не кажи нікому! Прошу тебе!
Але Етьєн все не відходив; охоплений глибоким сумом і жалістю, він ласкаво обійняв її. Так і сиділи вони на краю ліжка, зігрітій за ніч теплом сплячих; обидва були в одних сорочках і, притулившись один до одного, відчували, що у обох жаром горить тіло. Катрін хотіла було вирватися, але раптом, тихенько заплакавши, сама обвила руками його шию і притиснулася до нього з гірким відчаєм. У них не виникало іншого бажання, не було того пристрасного потягу, яке в минулому нещасна любов перешкоджала вгамувати. Невже все скінчено? Невже ніколи вони не наважаться любити один одного? Адже тепер вони вільні. Досить було б крупиці щастя, і рас-сіялося б дивне почуття сорому і скутості, що заважало їм разом йти в життя, почуття, викликане якимись смутними думками, в яких вони і самі не могли розібратися.
— Іди лягай,— прошепотіла Катрін.- Я не стану світло запалювати, а то мати прокинеться… Іди, мені пора.
Етьєн не слухав і міцно стискав її в обіймах; його переповнювала нескінченна печаль. До серця ринула жага спокою, нездоланна жага щастя; малювалися картини цього щастя: ось він одружений, живе в маленькому чистенькому будиночку, і немає у нього ніяких честолюбних прагнень,— тільки б жити тут удвох з нею, і з ній померти. І нехай буде бідність, він готовий харчуватися сухою кіркою; навіть якщо в будинку хліба вистачить лише на одного,— цей шматок, він віддасть їй. Що ще потрібно? Хіба є що-небудь в житті дорожче любові?
Але Катрін розтиснула свої оголені руки.
— Іди! Прошу тебе.
І тоді, в беззвітному пориві, він шепнув їй на вухо:
— Почекай, я піду з тобою.
Він сам собі здивувався, коли вирвалися у нього ці слова. Адже він поклявся, що ніколи більше не спуститься в шахту,— звідки ж прийшло раптове рішення, про яке він і не думав, що не обговорював анітрохи? Але тепер раптом стало так спокійно на душі, відразу зникли всі сумніви, і він вхопився за це рішення, як людина, з волі випадку врятувався від біди, що знайшов нарешті єдиний вихід, що позбавляє його від страждань. Тому він нічого і слухати не хотів. Катрін, поні-

Книга Жерміналь стор.417

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code