зати їм в прийомі; однак передумав і обмежився лише торжествуючою глузливою посмішкою, ясно говорила: «Ага! Ага! Самих що ні на є норовливих і тих приборкали! Не плюй в колодязь! Компанія-ТО знадобилася: грізний руйнівник Монсу прийшов попросити у неї хліба». Етьєн мовчки взяв свою лампу і разом з Катрін піднявся по сходах в приймальну.
Але саме в приймальній, як побоювалася Катрін, у Етьєна могли статися зіткнення з товаришами. Увійшовши туди, він відразу ж побачив Шаваля, що стояв в групі вуглекопів, які очікували посадки в кліть: у підйомника їх зібралося чоловік двадцять. Шаваль, розлютившись, кинувся до Катрін, однак, побачивши Етьєна, зупинився і, презирливо знизуючи плечима, заговорив з уїдливим смішком. Чудово! Наплювати йому на дівку, раз інший зайняв його місце, зовсім ще тепле. Слава богу, що відв’язалася. Нехай новий дружок з нею милується, коли не гребує недоїдками. Але, незважаючи на Показне презирство, він весь тремтів від ревнощів і очі у нього горіли. Цікавих він, однак, не привернув — люди мовчки стояли, опустивши голови. Кинувши косий погляд на новоприбулих, вони цим і обмежилися і, пригнічені, мляві, знову втупилися на отвір ствола, тримаючи в руках лампи; всі щулилися, замерзнувши в парусинових куртках на протязі, який постійно дув у приймальній.
Нарешті кліть встала на упори, рукоятчик крикнув: «Залазь!»Катрін з Етьєном забралися у вагонетку, де вже влаштувалися П’єрон і два забійники. Шаваль, що сидів у сусідній вагонетці, дуже голосно говорив борошно, що дирекція марно не скористалася нагодою позбавити копальні від баламутів і нероб. Але старий конюх знову перетворився на пригніченого, байдужого старого, змирився зі своєю собачою життям, більше не відчував гніву через смерть сина і дочки і у відповідь на слова Шаваля тільки кивнув головою.
Кліть здригнулася і кинулася в чорну темряву. Раптово, коли пролетіли дві третини спуску, пішли жахливі поштовхи, тертя; залізні смуги заскрежетали, людей кинуло один на одного.
— Ось диявол! — буркнув Етьєн.- Так недовго в корж розбитися! Все тут залишимося через їх проклятого зрубу. А ще кажуть, ніби його полагодили.
Все ж кліть здолала перешкоду. Тепер вона спускалася йод проливним дощем, таким сальним, що робітники тривожно прислухалися до шуму зливи. Вірно, па стиках колод з’явилася текти.

Книга Жерміналь стор.420

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code