ляска -тала тихенько підніматися по схилу до робочого селища.
Свою прогулянку вони мали намір завершити доброю справою. Смерть Захарія викликала у них співчуття до тра-гічної долі сімейства Мае, про яку йшли розмови у всій окрузі. Їм не шкода було загиблого батька, – так йому і треба, цьому розбійнику, цьому вбивці, який напав ІА солдат! Добре, що його застрелили як шалену собаку! Але як не поспівчувати матері, яка втратила чоловіка і сина, та, ймовірно, втратить і старшу дочку, бо та, звичайно, звернулася в бездиханний труп, замурований в надрах шахти; та кажуть ще, що в цій родині старий дід-безпорадний каліка, середній син, підліток, став кульгавим, постраждавши при обвалі, а маленька дочка померла від голоду під час страйку. І ось хоч ця сім’я, можна сказати, справедливо понесла кару за свій крамольний дух, господа Грегуари вирішили проявити широту істинного милосердя, все великодушно забути і пробачити бунтівників, особисто одягнувши їх милостинею. Для цієї мети в коляску під лавку покладені були два акуратно упакованих згортка.
Якась стара вказала кучеру, де живуть Мае — в будинку номер шістнадцять, у другому кварталі. Але коли господа Грегуари вийшли з коляски з привезеними згортками, вони довго і марно стукали в двері, а врешті – решт навіть стали барабанити в неї кулаками. Відповіді вони не отримали: стукіт відгукувався гулко і зловісно, немов у вимерлому будинку, холодному і похмурому,давно покинутому людьми.
— Там нікого немає,— розчаровано сказала Сесіль.— Яка досада! Що ж нам робити з усіма цими згортками?
Раптом відчинилися двері з іншого боку будинку, і на вулицю вискочила дружина Левака.
– Ах, вибачте, пане, вибачте, пане, вибачте, панночка!.. Ви до сусідки? Її немає вдома, вона в річки-льярі…
І в невмовкному потоці слів вона почала розповіді-вать про злосчастьях сусідів, твердила, що людям потрібно, звичайно, допомагати один одному, а тому вона призводить до собі Ленору і Анрі, доглядає за ними, щоб мати могла ходити в Рекильяр і чекати там. Помітивши в руках відвідувачів згортки, вона заговорила про свою овдовілу

Книга Жерміналь стор.445

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code