Кімната досить велика, займала весь нижній поверх; стіни були пофарбовані в салатовий колір, підлога з кам’яних плит старанно вимитий і посипаний білим піском. Все містилося з чисто фламандською охайністю. Обстановка складалася з соснового полірованого буфету, столу і стільців того ж дерева. На світлих голих стінах різко виділялися яскраві лубочні картинки: безкоштовно лунали Компанією портрети імператора та імператриці, браві солдати і блискучі золотом святі; крім рожевої картонної коробки, що стояла на буфеті, так настінного годинника з зозулею і розмальованим циферблатом, ніяких прикрас не було; гучне цокання годинника, здавалося, піднімалась до стелі. Біля дверей на сходи була ще одна двері, яка вела в підвал. Незважаючи на охайність, що панувала тут, тепле повітря було просякнуте запахом смаженої цибулі, застояним з учорашнього дня і їдким запахом перегорілого кам’яного вугілля.
Сидячи навпочіпки перед буфетом, Катрін розмірковувала. Залишилася лише окраєць хліба, сиру достатньо, а масла трохи, бутерброди ж треба зробити на чотирьох. Нарешті вона знайшла вихід: розрізати хліб на скибки, на один кусень треба покласти сиру, інший злегка помазати маслом, потім ці дві скибки скласти разом — вийде «брусок», тобто подвійної бутерброд — такі бутерброди вони щоранку брали з собою на роботу. Незабаром на столі вже лежали в ряд чотири бутерброда, викроєні зі суворою справедливістю: найбільший-батькові, найменший-Жанлену.
Катрін, здавалося, цілком була поглинена господарськими турботами, проте не забувала, що їй розповідаючи Захарій про пригоди штейгера Дансара й дружини П’є-рона, і, відкривши двері, виглянула на вулицю. Вітер лютував але як і раніше; у вікнах низьких будиночків все більше запалювалося вогнів, по всьому селищу проносився смутний гул пробудження. Відчинялися і зачинялися двері, в сутінку йшли вдалину низки чорних фігур. Та що це вона, дурна, мерзне тут! П’єрон, напевно, спокійнісінько спить, йому заступати на роботу о шостій годині. І все ж вона не відходила від порога, дивилася на той будинок, що стояв за їх палісадником. Відчинилися двері, у Катрін розгорілася цікавість. Та Ні, – це Лідія, дочка Иьерона, пішла на шахту.

Жерміналь стор.17

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code