їй здавалося, що вона лежить на сонечку, в хлібах поблизу каналу. — Що, тепло? Правда? Ну обійми ж мене, і будемо тепер разом… завжди, завжди! Етьєн стискав її в обіймах, а вона, пригорнувши до нього в довгій ласці, лепетала, виходячи
Минула доба за ними друга. При кожному коливанні брижів на воді Етьєн відчував легкий поштовх — дотик людини» якого він убив, немов той просто, по — сусідськи нагадував йому про свою присутність. І всякий раз Етьєн здригався. Постійно він бачив
Але незабаром жорстокі борошна вщухли, голод став тупим болем, що свердлив десь всередині, повільно, поступово підточуючи їх сили. Безсумнівно, обидва загинули б, на будь у пих вдосталь води. Варто було нагнутися, і можна було пити скільки завгодно, черпаючи воду жменею;
вистукуючи відповідь каблуком дерев’яного черевика, але робили це без будь-якої надії, майже машинально, просто бажаючи сказати, що вони ще живі. Минула доба, друга. Вже шість діб провели вони під землею. Вода дійшла їм до колін і зупинилася-не піднімалася і але
мерли, затамували подих. І ось нарешті почули далекий стук — три удари з великими проміжками. Але вони ще сумнівалися, можливо, у них дзвенить у вухах, можливо, тріщить шарувата порода. Да і нічим вистукувати відповідь, Етьєна осінила думка: — У тебе