у них з такою силою, що вони можуть раптово вийти з по-винуватості. Сержант голосно вилаявся від болю: йому мало не вивихнули плече, — цегла вдарилася об нього з глухим стуком, як Валік про мокру білизну. Новобранця зачепили два рази: розбили
вздовж дороги, юрмилися інші глядачі. Л нагорі, біля в’їзду в селище, з’явився старий Безсмертний; він якось доплентався, спираючись на палицю, і тепер стояв нерухомо, вимальовуючись на тлі жовтуватого, якогось рожевого неба. Лише тільки полетіли цеглини, штейгер Рішом знову встав між
порушення битви; Мукетта розлютилася на те, що до крові обдерла собі руки і товсту свою коліно, ламаючи па неї цеглу, і воліла кидати їх цілком, не розбиваючи. Навіть діти вступили в бій; Бебер показав Лідії, як треба правильно кидати камінь,
— Нате вам! І то ще занадто багато честі для таких сволотою! Вона нагиналася, підстрибувала, поверталася в рівні сторони, щоб кожному дісталася частка приниження, і при кожному повороті примовляла: — Ось офіцеру! Ось сержанту! Ось солдатам! Грянув Громовий регіт. Вебер
приятелеві Захарію і ляснув його по плечу, а Мукетта, розпалена, обурена, кинулася вперед, в перші ряди бунтівників. Капітан раз у раз обертався, дивився на дорогу, Необхідне з Монсу підкріплення все не прибувало, а в його загоні було тільки шістдесят чоловік,—