Етьєну доводилося підтримувати Катрін, у неї не вистачало сил чіплятися за дерев’яні стійки. Кілька разів Етьєн ледве встигав підхопити її, він боявся, що вона впаде, потоне в глибокому рокочущем море, яке насувалося на них. Все ж їм вдалося перепочити кілька хвилин на першому незатопленому шляху, що зустрівся. Однак і туди підступала вода; вони піднялися вище. І цілі години вода все піднімалася, повінь гнала їх з одного вироблення в іншу, змушувала підніматися все вище. На шостому уступі їх охопив гарячковий трепет надії: здалося, що вода тримається на одному рівні. Але раптом він став підвищуватися все швидше, їм довелося підійматися на сьомий уступ, потім на восьмий. Залишався лише дев’ятий. І, досягнувши його, вони з жорстокою тривогою стежили за кожним сантиметром підйому води. Якщо вода не зупиниться, їм судилося загинути, як тієї нещасної коня; так само вони протиснутися під саму покрівлю, захлинуться і потонуть.
Похвилинно гуркотіли обвали. Стрясалася вся шахта, нестійкі породи, розмиті прорвався потоком, давали тріщини. Витісняється повітря накопичувався в кінці вироблення, ущільнюючись під тиском, і виривався грізними вибухами, розкидаючи кам’яні брили і зрушуючи пласти гірських порід. Лунав страхітливий гуркіт підземних катаклізмів; йшла битва, подібна тій боротьбі, що відбувалася в незапам’ятні часи, коли могутні потопи перевертали кору земної кулі, скидали гори в безодні, піднімали рівнини. Від нищівних поштовхів Катрін здригалася всім тілом, в голові у неї каламутилося від жаху, і, склавши молитовно руки, вона все твердила одні й ті ж слова:
— Я не хочу вмирати… Не хочу вмирати.
Для її заспокоєння Етьєн клявся, що вода зупини-
Книга Жерміналь стор.453
