гут потихеньку зібратися і піти. Вона закуталась в ковдру, видно було тільки її довгасте обличчя з великими чер — тами, все ще гарне грубуватою красою; у тридцять дев’ять років вона вже зблякла — виною тому були жебрацьке життя і народження сімох дітей. Спрямувавши погляд в стелю, вона вела невеселу бесіду з чоловіком, поки той одягався. І обидва не помічали, що крихта Естелла зайшлася від крику.
— Слухай, у мене Пі гроша, але ж нині тільки ще понеділок, до получки шість днів… Як жити далі будемо? Ви всі разом приносите додому дев’ять франків. Хіба можна на ці гроші годуватися два тижні? Адже вдома-то десять ротів.
— Постій, чому ж дев’ять франків? — заперечив Мае.- Я і Захарій —по три франка, удвох, значить, шість. Катрін і батько але два франка, удвох-чотири. Чотири та шість — десять. Так Жанлен один франк,— стало бути, всього одинадцять франків.
— Вірно, одинадцять. А неділі? А ті дні, коли у вас простий? Більше дев’яти франків на коло ніколи не доводиться.
Мае не відповів, відшукуючи шкіряний пояс, що впав на підлогу. Потім, випроставшись, сказав:
— Нам скаржитися нічого, я як-не-як ще міцний здоров’єм. А хіба мало забійників в мої роки переводять в ремонтні робітники?
— Може, воно і так, а хліба у нас від того не додається… Ну, як мені вивернутися, скажи? У тебе анітрохи немає?
— Два су знайдеться.
— Залиш їх собі, вип’єш кухоль пива… Боже Ти мій, як мені вивернутися? Шість-днів! Ніби цілий рік! У лавку Мегра ми повинні шістдесят франків. Він мене позавчора виставив за двері. Я, зрозуміло, все одно знову до нього піду. А що, якщо він упреться і не дасть нічого?..
І все так само похмуро, з кам’яним обличчям, лише мружачись іноді від тремтячого, похмурого полум’я свічки, дружина Мае продовжувала свої нарікання. Вона говорила, що із буфеті у них порожньо, а малюки просять «хліба з маслом», і кави немає, а якщо порожню воду п’єш,— від тутешньої води різі в животі робляться. Довго дні тягнуться, коли нічого їсти, крім вареної капусти. Їй доводилося говорити все голосніше —
Жерміналь стор.15
