— Підемо, я щось покажу тобі, — сказала вона з приветловим, товариським виглядом.
Вона привела його в глибину лави і показала тріщину. у вугільному пласті. Звідти виривалося легке булькання і посвистування, схоже на щебетання птиці.
— Доклади руку… Відчуваєш вітерець?.. Це грему — чий газ виходить.
Він застиг від подиву. Так це ось і є той самий жахливий газ, від якого може все вибухнути? Катрін, сміючись, сказала, що нині багато газу вийшло, раз полум’я |. у лампах стало блакитним.
— Скоро ви закінчите базікати, лодирі? — пролунати сердитий окрик Мао.
Катрін і Етьєн почали квапливо навантажувати ваго — до мітку, потім стали штовхати її до бремсбергу, напружуючи спи- ну. мало не поповзом пробираючись під горбистою покрівлею штрек. Вже з другого перегону вони обливалися потім, ; і знову у них хрустіли суглоби.
Відновили свою роботу і забійники. Вони нерідко I скорочували час сніданку, щоб не охолоджуватися; і тол -запашні скибки хліба, з жадібністю поглинені в надрах землі, далеко від світу, тепер каменем лежали в шлунках.
витягнувшись на боці, люди щосили били обушком,
одержимі однією-єдиною думкою — видати на-гора якомога більше вугілля. Запекла, тяжка боротьба за убогий заробіток все затуляла. Вони не відчували, що кругом струмує вода, що від вогкості у них пухнуть ноги, що все тіло зводить судома — в такому незручному поло- жеяии доводиться працювати; не помічали духоти і темряви, з-за яких вони чахли, немов рослини, винесені в підвал. Проходив одну годину за іншим, і чим далі, тим більше спертим ставав повітря — від спеки, від кіптяви шахтарських ламп, від дихання людей, від задушливої пелени рудничного газу, немов павутинням заволакивающего очі; тільки вночі вентиляція провітрювала підземні ходи, а тепер, в глибині кротячих нір, проритих у товщі кам’яних надр, задихаючись, весь в поту, стекавшем по розігрітій грудей, вуглекопи били і били обушками.
Жерміналь стор.43
