— Я знову до вас, пане Мегре, — смиренним тоноу сказала Мае, побачивши його біля дверей лавки.
Мегра, не відповідаючи, подивився на неї. Цей товстий, безпристрасний і чемний торгаш з гордістю говорив, що ніколи не відступає від прийнятого ним рішення.
— Ні, пане Мегра… ви мене не проженете, як вчора. А то як нам дожити до суботи? У будинку ні крихти хліба… Ми ще не розплатилися, знаю… Шістдесят франків два роки повинні.
Вона говорила короткими, уривчастими фразами, з тру-будинок підбираючи слова. Шістдесят франків вони зайняли під час останнього страйку. Раз двадцять давали обіцянку розквитатися і всі не могли це зробити: ніяк не вдавалося викроювати по сорок су кожні два тижні і сплатити борг по частинах. А третього дня як на зло при- шлось віддати двадцять франків шевцю, — він погрожував! продати з молотка все, що у них є. Ось чому онн і залишилися без гроша. Не те як-небудь перебилися б до суботньої получки.
Випнувши черево і схрестивши на грудях руки, крамар у відповідь на всі її благання тільки негативно мотав голо- вої.
— Пан Мегра, дві буханки хліба. Я ж понині маю… Я не прошу зайвого, не прошу кави… Тільки двш трифунтових буханки в день.
— Ні! — гаркнув він нарешті.
З лавки виглянула його дружина, квола жінку! цілі дні корпевшая над Рахунковою книгою, що не дерзала тщ нять голову. Вона юркнула назад в крамницю, побачивши, що нещасна прохачка дивиться і на неї з полум’яною! благання. Ходили чутки, що вона покірно поступається своє МО — сто на подружньому ложі відкатчицям з числа покупа тельниць мужниной лавки. Всі прекрасно знали, що якщо вуглекоп хотів домогтися продовження кредиту, йому коштувало! тільки послати до крамаря дочку або дружину, — байдуже але, чи були вони красиві і безобразни, аби не строптиви.
І тепер, дивлячись з благанням на Мегра, дружина Мае іспи тивала тяжке збентеження, відчуваючи, що пильний! хтивий погляд його маленьких рідких очей разі! діває її. Який мерзотник! Ну була б вона молодрй і ещ бездітною бабенкой, а не поважної матір’ю сімох дітей! І в обуренні вона вийшла геть, схопивши за руку
Ленору і Анрі, які старанно підбирали в канаві горіхові шкаралупки і розглядали їх.
— Не принесе вам а то щастя, пане Мегра! Подомните
Жерміналь стор.80
